Час збирати метафори

На троні — його колишня величність, а до нього підходить — щоб зайняти місце поруч — колишня моя. Він дивиться на мене і, напевно, думає те ж саме: звідки взятися величності, якщо велич пішла? Непомітно для інших, вона зникла для нас, а ми — один для одного.

Я відкриваю навічно замкнені двері і входжу до зали. На троні — його колишня величність, а до нього підходить — щоб зайняти місце поруч — колишня моя

Я дивлюся в дзеркало — не стільки щоб подивитися, скільки щоб побачити себе

Я ставлю собі це запитання тисячу разів на день. Я кручу й верчу мій ключ, але він слухняно і безвольно прокручується в зачиненому заржавілому замку, безсилий відімкнути його

хто ж цей дурень, безсмертний, як сама дурість?..

Чернь по чорноті — ці слова ніколи не були однокорінними.

Моє минуле — інше. Моє минуле — це час, який не минув.

Навіть тире не розділяє, а тим більше — міст. Хіба мости наводять не для того, щоб з'єднати? І хіба спалюють не для зворотного?
Роз'єднує не міст, а постійний, неминущий стукіт, що не залишає надії, але залишає сліди.
Сліди замість надії.
Надія, що йде безслідно, без сліду схожа на спалений міст.

замкова щілина, до якої підходить будь-який ключ.

чим ширше коло, тим воно вужче. Замкнуте коло — найвужче