Черево Парижа

— Ні, я знаю, хто це зробив; це паскудні люди,— заперечив Клод, стискаючи кулаки.— Уявіть собі, мадам Франсуа, що нема такої дурниці, якої б вони не сказали на суді... Це ж нечувана річ, дійти до того, щоб нишпорити в дитячих зошитах! Дурний прокурор розвів цілу історію: пошана до невинного дитинства—з одного боку, виховання демагогів — з другого... Я аж захворів від усього цього.

І справді, Клода трясла лихоманка. Зіщулившись у своєму зеленкуватому пальті, він продовжував говорити:

— Лагідний хлопець, просто як дівчина. Вірите, він аж зомлів, побачивши, як ріжуть голубів... Я навіть розсміявся від жалю, коли побачив його між двома жандармами. Ну, тепер уже більше не побачимося, на цей раз він там і залишиться.

Вони вже починали видужувати після недуги, що тривала цілий рік і тільки тепер минула.

— Пам’ятаєш, як ти себе погано почував? — казала Ліза.— Все це через те, що наші звички були порушені.