Книжки
Бутченко М.

Жінка в темряві. Зелений Клин

Далекий Схід, Владивосток, 1918 рік. Революція зламала та перемолола тисячі життів. Але Тетяні вона подарувала зустріч з Андрієм. Донька заможного купця і більшовик — це кохання було приречене. Та міцніше за вінчальну клятву їх поєднав біль втрат і спільна мета — знайти вбивцю одного з членів родини. Проте перші пошуки злочинця завершилися невдачею: Тетяна видала себе під час таємної зустрічі з одним із підозрюваних, і Андрій змушений був його вбити. Тепер вони мають тікати та ховатися в селі Покровка, де лютують більшовики. Закохані опиняються між двох вогнів, без права зробити крок назад чи вперед. Тут, у вирі кровопролитних сутичок, серед вибухів і кулеметних черг, їм доведеться обрати між честю та життям. Але один з них уже давно зробив свій доленосний вибір…
242 паперові сторінки
Уже прочитали? Що скажете?
👍👎

Цитати

  • Aнна Друзьцитуєторік
    Цього вам знати не обов’язково, — відрубала я.

    — Ну чому ж? — Андрій Дмитрович, схоже, помітив мої вагання, тож сподівався на відвертість.

    Я навмисно голосно видихнула — мовляв, скільки ще ти чіплятимешся до мене?

    — Це справа державної ваги, — я намагалася оджартуватися.

    — Он як. Тоді тим паче, — несподівано серйозно відказав слідчий.
  • Aнна Друзьцитуєторік
    — Хочу зізнатися, що я за вами стежив, — видихнув Андрій Дмитрович.

    Я повела головою. Такого зізнання від нього я не чекала.

    — Стривайте, а чи можу я спитати, навіщо? — Мені хотілося, щоб мій голос звучав якомога грубіше. Раптом мені подумалося, що зараз саме час випустити назовні все зло, що переповнювало мою душу.

    — Це важко… — промимрив слідчий.

    — А ви спробуйте.

    Господи, адже саме в такі моменти, коли серце моє захлиналося від люті, я ладна була волати від щастя — я жила!

    — Мені самому подібна поведінка здається безглуздою. Це зумовлено тими… — Андрій Дмитрович затнувся.

    — Почуттями? То це ви мене врятували? — Я нарешті озвучила очевидне.

    — Так, і в той момент, коли я виніс вас із води… — Знову пауза.

    — …зрозуміли, що маєте до мене почуття, — знову підказала я йому.

    — Так, але не подумайте, що я легковажний, — раптом почав виправдовуватися Андрій Дмитрович.

    — Саме так я й думаю, — суворо мовила я.

    Моя інтонація збентежила слідчого ще більше. На якусь мить я навіть повірила йому, проте недобра слава ловеласа, що, до того ж, продався червоним, спантеличила мене остаточно. Не сказати, що я занадто цікавилася політикою, та все ж найгірше сприймала більшовиків, що зібрали під своє крило всуціль покидьків і всяку наволоч, як раніше (до свого дивного прозріння) казав мій татко.

    — Та все ж я вас урятував, — обережно почав наполягати більшовик.

    — Та все ж я вас про це не просила, — сказала я.

    І зараз же подумала: чи не перегнула я палицю? Половко зробив вигляд, що не почув моїх слів.

    — Повірте, кожен потребує захисту, особливо нині, — наполягав слідчий.

    — Якось сама розберуся, дякувати Богові, маю руки й ноги, — не здавалася я.

    — Вже видно, що не розберетеся. Що вас штовхнуло у воду? — Андрій Дмитрович завдавав ударів методично.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз