У світлі світляків. Книга третя: Там, де тиша

На якомусь етапі в мене було так багато варіантів фіналу, що я просто зупинилася на роздоріжжі і стояла, бо жоден

з них не відчувала правильним, з тих чи інших причин.

А тоді просто з’явився фінал, який поєднував багато всього

і я зрозуміла, що він не питає в мене, він просто буде таким.

Адже від початку я й бачила його саме таким, тільки не

знала, як це зробити.

це буде не світ розділення, а світ взаємодопомоги

і взаємодії, де кожен має своє місце не згори чи знизу, а в колі. Чи стане це новим початком? Чи зможуть вони

знову не розділитися на тих, хто нападає, і тих, хто

захищається, на тих, хто вбиває, і тих, кого вбивають, на тих, у кого забагато, і на тих, у кого замало, на тих, хто бере на

себе забагато відповідальності, і на них, хто не бере її

зовсім…

Чи візьмуть вони відповідальність?

Чи зможуть втримати рівновагу?

Чи буде цей світ кращим?

Коли вони всілися навколо вогнища в будинку Юкі, хлопець висловив подяку їжі, й усі вкотре трішки ніяково

почали робити те саме.

Єві-Лізі дуже подобалася ця думка — і про вдячність

в принципі, і про те, що кожна з цих частинок природи

насправді була живою, тож, очевидно, заслуговувала подяки

за те, що дасть їй можливість прожити цей день, повною сил

і здоров’я.