Полонених часто просили робити антиамериканські та прокомуністичні заяви в настільки м’якій формі, що ці заяви здавалися несуттєвими («Сполучені Штати недосконалі», «У соціалістичних країнах немає безробіття»). Однак, підкоряючись цим мінімальним вимогам, полонені американські солдати підштовхували самих себе до виконання більш суттєвих вимог. Людину, яка тільки-но погодилася з тим, що Сполучені Штати недосконалі, можна запитати, чому, на її думку, це так. Після цього її можна попросити скласти список «проблем американського суспільства» і підписатися під ним. Потім її можна попросити ознайомити з цим списком інших полонених. Пізніше цій людині можна запропонувати написати нарис з цієї теми.

Китайці потім могли використовувати ім’я і нарис такого солдата в антиамериканських радіопрограмах, які транслювали не тільки на весь табір, але й на інші табори для військовополонених у Північній Кореї, а також на захоплені американцями південнокорейські території. Несподівано ні в чому не винний солдат виявлявся «колабораціоністом», що допомагає ворогові. Знаючи, що написала той злощасний нарис без особливого примусу, людина змінювала уявлення про самого себе, щоб відповідати ярлику «колабораціоніст», наслідком чого ставала тісніша співпраця з ворогом. Таким чином, як пише лікар Шайн, «більшість солдатів співпрацювала з противником в той чи інший час, роблячи вчинки, які здавалися самим солдатам тривіальними, але які китайці спритно обертали на власну вигоду... Китайцям це особливо добре вдавалося, коли в ході допиту вони домагалися різного роду зізнань»3.