Дмитро Стус

    Alina Maksymivцитуєторік
    «Народжуючи, нас не питають, а жаль».
    (Василь Стус)
    Alina Maksymivцитуєторік
    Культурні центри сільськогосподарської України з кожним роком набували все більших ознак міської культури, залишаючи селу право «жити спогадами», себто зберігати у своєму резерваційному середовищі видимість культурної присутности в формі пісень, обрядів та звичаїв, які на очах втрачали свою сакральність
    Alina Maksymivцитуєторік
    Розколота, невизначена позиція селян (не за статусом, а за походженням), які підтримували майже всі існуючі в Україні політичні сили, ніби наперед запрограмувала поразку й гетьманату, і УНР, і зелени
    Alina Maksymivцитуєторік
    «Я вірую в справедливість, але передусім я буду захищати свою матір»[74].
    Alina Maksymivцитуєторік
    «Першу частину свого життя український письменник намагається вирватися з села, а другу кладе на те, щоб оспівувати прекрасне сільське життя…»
    Alina Maksymivцитуєторік
    роцес пішов, і повернення до минулого немає».
    Alina Maksymivцитуєторік
    Саме оцей пріоритет «матері» перед справедливістю вказує на вуха, які стирчать занадто очевидно, аби їх можна було дозволити не помічати: єретик Камю є очевидним носієм традиційного устрою життя, яке, попри всі його виклики суспільній моралі, виказують типового селюка: «своя сорочка ближча до тіла», а абстрактна правда, справедливість і закони історичного розвитку лише збільшують прірву між людиною та світом.
    Alina Maksymivцитуєторік
    «в українській літературі завжди бракувало освічених людей, як серед авторів, так і в навкололітературному середовищі»[78]: для чесного виконання своїх завдань така освіченість швидше вадила, бо була ніби окулярами, відцентрованими на європейський кшталт, що не лише все викривлювали на проґресивний манір, а й заважали розумінню штучно призупиненого в 1920-ті роки процесу розмежування «українських письменників на дві партії»[79].
    Alina Maksymivцитуєторік
    Сховатися од долі — не судилось.
    Ударив грім — і зразу шкереберть
    пішло життя. І ось ти — все, що снилось,
    як смертеіснування й життєсмерть.
    Тож іспитуй, як золото, на пробу
    коханих, рідних, друзів і дітей:
    ачи підуть крізь сто своїх смертей
    тобі услід? Ачи твою подобу
    збагнуть — бодай в передкінці життя?
    Чи серцем не жахнуться од ознобу
    на цих всебідах? О, коли б знаття…
    Та відчайдушно пролягла дорога
    несамовитих. Світ весь — на вітрах.
    Ти подолала, доле, слава богу.
    На хижім вітрі чезне й ниций страх[84].
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз