Десь вона читала, що самота — притулок сильних, але на собі відчула, що це не так. Самотність її виснажувала, доводила до отупіння, змусила заховатись у своїй мушлі. Здавалося, що вона весь день була серед людей, а насправді Мирослава ізолювала себе не лише від зовнішнього світу, а й від емоцій, від щоденних радощів і невеличких перемог, від усього того, що має назву «життя». Іноді її охоплював панічний неконтрольований страх, який мав назву «самотність».