«Старе добро забувається» — алегорично-дидактична казка Івана Франка зі збірки «Коли ще звіри говорили». Збірка казок Івана Франка під назвою «Коли ще звірі говорили» перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: «Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи».
Іван Франко вдало використовує художні засоби, вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості вислюка тощо.
Письменник навмисне підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.
