bookmate game

Ewa M.Thompson

  • andriiцитує2 роки тому
    Однак ця ідентичність стає слабкою, якщо й коли Інше відсутнє, і це руйнує вдавану самовпевненість завойовника. Вітольд Ґомбрович (Witold Gombrowicz) описує подібний взаємозв’язок у своїй повісті «Фердидурке» («Ferdydurke», 1937), де він згадує господарів, які скрупульозно дотримуються манер за столом, бо там присутні слуги, — обідаючи, по суті, разом зі слугами, задля того, щоб показати їм, що вони, вельможні землевласники, кращі й культурніші, ніж селяни 47. Однак, зауважує Ґомбрович, сам факт, що вони залежні від слуг у творенні своєї ідентичності, підриває ту ідентичність, якої вони шукали. Це робило зв’язок між хазяйською зверхністю і нижчістю слуг нестійким, корисливим, і його було дуже легко зруйнувати. Виявляється, що такий нестійкий взаємозв’язок відіграє дуже важливу роль і в колоніальних відносинах, незалежно від того, чи місцем дії є британська Індія, чи російський Кавказ.
  • andriiцитує2 роки тому
    Після завоювання Арзрум став мовчазним; у цьому місті зі ста тисяч мешканців ніхто не скаржиться на десять тисяч козаків, які в ньому зараз панують. Палац паші пограбований повністю: дивани подерті, не стало килимів. Пушкін припускає, що цю шкоду зробили, втікаючи, самі турки.
  • andriiцитує2 роки тому
    Пушкін зауважує, що кілька разів він вимагав ночівлі й коней у місцевих мешканців, абсолютно не сумніваючись, що вони повинні його обслуговувати саме тому, що російська армія перебуває там, щоб їх підтримати. Він поширив ці вимоги на чиновників і цивільних осіб у містах і селищах, які відвідував, і їх завжди задовольняли. Що місцеве населення могло думати про нього — залишається не сказаним і, найімовірніше, не замислювались над цим і читачі.
  • andriiцитує2 роки тому
    «Про ненависть до росіян ніхто не говорив. Почуття, що ними палали всі чеченці, від наймолодшого до найстаршого, було сильніше від ненависті. Це не була ненависть, оскільки вони не визнавали цих російських псів за людей, однак це була така антипатія, відраза та розгубленість у відповідь на безглузду жорстокість цих істот, що бажання знищити їх — подібне до бажання знищення щурів, отруйних павуків і вовків — було таким самим природним інстинктом, як інстинкт самозбереження» 41.
  • cheshirreцитуєторік
    Жителі Кавказу у творах Пушкіна та Лермонтова — або безмовні, або злочинці, і цього присуду не пом’якшує жодна іронія, як це має місце у творах Джозефа Конрада
  • cheshirreцитуєторік
    Урі Раанан (Uri Ra’anan) зауважив, що російська національна ідентичність була пов’язана з імперією, тоді як ідентичності англійців і французів розвинулися тоді, коли імперії вже були невиразною згадкою
  • cheshirreцитуєторік
    можна зробити висновок, що Російська Федерація продовжує бути армією з країною, а не країною з армією.
  • cheshirreцитуєторік
    Присутність військових серед героїв російської літератури належала до тем, яких не торкалася російська літературна критика. Якби з п’єс Чехова та романів і повістей Достоєвського і Толстого усунути героїв з військовими титулами, їх сюжет розвалився б.
  • cheshirreцитуєторік
    присуду не пом’якшує жодна іронія, як це має місце у творах Джозефа Конрада. Така ворожість поступово слабшає з приходом нових поколінь, як це видно у прихильному та співчутливому зображенні Достоєвським давно переможених мусульман у «Записках з мертвого дому» (1861). Безпроблемне включення у Толстого німців і поляків у російське суспільство в романі «Війна і мир» слугує прикладом готовності росіян поглинути білі народи імперії; однак більшість цих народів зовсім не хотіла бути поглинутою. Солженіцин із теплотою повідомляє в «Раковому корпусі» про те, що доктор Ґанґарт — росіянка німецького походження 79. Однак у цій повісті немає жодних ознак розуміння того, що місцеві азійці можуть мати якісь проблеми, які виходять за межі проблем росіян; що їхньою головною проблемою насправді є росіяни. На відміну від цього, таке розуміння пронизує повість Е. М. Форстера «Подорож до Індії». Спосіб представлення не-білих корінних народів у пострадянських російських засобах масової інформації та публічному дискурсі — це широка і практично незорана цілина, хоча великі порції інформації щотижня постачають служби новин «Reuters» і «Associated Press» 80.
    Коли в XIX ст. на Заході став звучати дедалі переконливіший голос Росії, її великі письменники доводили, що вся імперія — це Росія і що народам, які проживають у межах цієї імперії, призначено долею залишатися частиною Росії. Засобами літератури було словесно присвоєно значну частину неросійської території і було придумано традиції, які робили околиці імперії так само беззаперечно російськими, як і Москва. У самій Росії і в інших країнах почала формуватися думка, що Росія — країна без природних кордонів, що вона просувається вперед тільки для того, щоб себе захистити і що її експансія має позитивний цивілізаційний вплив.
  • cheshirreцитуєторік
    Якби науковці трактували Росію так само, як Велику Британію, потрібно було б відмовитися від твердження, що лише західна цивілізація була спроможною на колоніальні устремління та змушення Інших до прийняття їхнього текстуального образу світу. Визнання того факту, що російська політика містить постійну колоніальну складову, применшила б значення Заходу і виявила б його сліпоту щодо інших, ніж його власні, колоніальних структур і методів завоювання
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз