bookmate game
uk

Iван Франко

  • b4313358806цитує2 роки тому
    Я…

    Він дивився на мене тупо
    Очицями, повними блекоти:
    — Дарма ти себе уявляєш пупом,
    На світі безліч таких, як ти. —
    Він гримів одержимо і люто,
    І кривилося гнівом лице рябе,
    Він ладен був мене розіпнути
    За те, що я поважаю себе.
    Не стала навколішки гордість моя…
    Ліниво тяглася отара хвилин…
    На світі безліч таких, як я,
    Та я, їй богу, один.
    У кожного Я є своє ім’я,
    На всіх не нагримаєш грізно,
    Ми — не безліч стандартних «я»,
    А безліч всесвітів різних.
    Ми — це народу одвічне лоно,
    Ми — океана вселюдська сім’я.
    І тільки тих поважають мільйони,
    Хто поважає мільйони «я».
  • Егорцитує2 роки тому
    Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.
  • b0488680847цитує2 роки тому
    Життя – се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.
  • b0206958304цитує6 місяців тому
    Хіба ж женщини можуть інакше? Те, що вам, твердшим, тупішим, видається кокетерією, комедією, се у них найінтимніший, несвідомий вияв їх натури, се у них таке просте, і конечне, і неминуче, як дихання легкими і ходження ногами
  • b4155356567цитує2 роки тому
    Там холодно, а вона сидить у такій легкій сукні, червоній з білими цятками...

    – Проси!
  • b8746440153цитуєторік
    І я вірив, мріяв, любив. Тонув душею в рожевім тумані, будував золоті замки на вітрі, вважав окрасою життя те, що було лише конвенціональною брехнею..
  • b0488680847цитує2 роки тому
    Я вкладав усе своє життя, всю свою душу в кождий свій погляд, у кожде своє слово до тебе, а ти хотіла лишити мені лише незабутнє артистичне вражіння!
  • Gennadiyцитує9 місяців тому
    Живе, реально живе, працює, думає, терпить і бореться, паде й тріумфує тільки одиниця.
  • Александра Яровикцитуєторік
    «аеquam servare mentem»
  • Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
    Але ж бо й донька його Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз