Дмитро Донцов

Цитати

Наталя Грабовецькацитує8 місяців тому
Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!

Ніколи бо не був він такий актуальний, як у наш час. Ніколи не було між нами стільки оглухлих, стільки сліпих. Тарасова муза, – писав Костомаров, – "роздерла завісу народного життя… роздерла підземний склеп, уже від років замкнутий багатьма замками, запечатаний багатьма печатями. І страшно, і боляче, і чарівно було заглянути туди". Багатьом сучасникам страшно було глянути в обличчя – воскрешеної Шевченком – героїчної України, наче тим дядькам, які слухали оповідання Шевченкового діда про Ґонту й Залізняка: "сусіди од страху, од жалю німіли; страшний був дух предків поколінню, скарловатілому в рабстві. Страшно було (писав П.Куліш) їх "юнацькому серцю, блаженному у своїм спокої", захопленому "загальноросійською наукою й поезією", – слухати "парадоксів", вихованого на "Історії Русів", Тараса, який "робив з них людей, що ненавиділи москалів"… Він "ранив їх серця"! Порушував їх "блаженний спокій"! Поривав до того великого, перед яким здригалося їх чуле серце! Кликав вернути до патріотизму, який був для них уже "парадоксом", "дивацтвом"… Але од того, від чого ставало сумно і страшно його сучасникам, – до того "усміхалося серце" поета.
Наталя Грабовецькацитує8 місяців тому
Білий царат вирвав йому язик, замучив, щоб перестав говорити, картати і кликати. Царат червоний каструє й паплюжить його морально, намагаючись накласти на нього маску одного зі "своїх", – паплюжить сам і руками наших перевертнів. Та як тоді, так і тепер, стоїть він перед нами – над нами! – невгнутий і неприступний, як Єремія на розпуттях велелюдних. Сам один з Заповітом своєї великої ненависті і своєї великої любові.
Наталя Грабовецькацитує8 місяців тому
Він твердо тямив, що, "коли б не похилилися раби, то не стояло б над Невою отих осквернених палат" деспотів. Коли б не похилилися раби… Цих рабів, слуг чужинця, він бачив вдосталь в Україні. Була це численна порода рідних по крові земляків, які "помагали москалеві господарювати" та "з матері останню свитину здирати". Не тільки Петрові-катові й "Петровим собакам", не тільки Катерині – "голодній вовчиці" слав він прокляття, але Ґалаґанам і Кочубеям, сучасникам – "шашлям". До них звертався: "погибнеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі! Сама розіпнешся у злобі, сини твої тебе уб'ють!" Цих синів-виродків проклинав Шевченко. Він бачив брата в кожнім землякові, та не тоді, коли цей земляк ставав Каїном. Не тоді, коли "рідні" Каїни продавали своїх як "лакеї в золотій оздобі" чужого пана. Не тоді, коли пишалися московською "кокардою на лобі", витертім з усякого почуття сорому й честі.

Враження

Наталя Грабовецькаділиться враженням8 місяців тому
🔮Мудра
💡Пізнавальна
🎯Корисна
👍Раджу

Цікава та дуже глибока робота.

  • недоступно
    Дмитро Донцов
    Душа москаля
    • 3
    • 7
    • 1
  • Наталя Грабовецькаділиться враженням8 місяців тому
    🔮Мудра
    💡Пізнавальна
    🎯Корисна
    👍Раджу

    Надзвичайно !!! Варто прочитання 👏

  • недоступно
    Дмитро Донцов
    Заповiт Шевченка
    • 2
    • 28
    • 1
  • fb2epub
    Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз