Вільям Шекспір

Бути чи не бути — ось питання.

Коли душа смутна й сумління хворе,
Тоді й дрібниці нам віщують горе.
Тремтить перед підозрами вина,
І тим себе виказує вона.

«Як за дівчатами впадав
Колись давно-давно,
То я не думав, гей, не гадав,
Що все промине воно».

«Аж ось і старощі мене
У пазурі беруть,
І юних літ пропав і слід,—
Пора в далеку путь».

У божій волі, тобто збожеволів;
Бо в тому божевілля й полягає,
Щоб бути не в своїй, а в божій волі.
Ну, та дарма.

Стривай: прийми моє благословення!
(Кладе руку йому на голову)
Та ще затям собі ось ці поради.
Не всі думки доводь до язика.
Думок незрілих не виводь у діло.
Тримайся просто, але й міру знай.
Пізнавши друзів у біді, прикуй
їх обручем стальним собі до серця,
Та, ручкаючись зразу з ким попало,
Долоні не мозоль. Остережися
Встрявати в сварку; а коли вже встряв,
То хай тебе противник стережеться.
Всіх слухай, але мало говори;
Збирай чужі думки, свої ж приховуй.
Багатий одяг ший по гаману,
Та без химер: щоб пишно, та не рясно,
Бо ж часом по вбранню людину цінять,
А в Франції хто вищий і значніший,
Той носить і добірніше вбрання.
Не позичай нікому і ні в кого;
Бо, даючи у борг, втрачаєш часто
І гроші, й друга; беручи ж у борг,
Чуття ощадності помалу тупиш.
А над усе — будь чесний сам з собою,
І з цього випливе, як ніч із дня,
Що ти ні з ким душею не покривиш.
Прощай же; хай моє благословення
На добру путь тебе настановля.

Той збитки зменшує, хто з них глузує.
Хто плаче повсякчас — себе грабує!

Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

О, як же ж то багата ти красою!
Та вбога тим, що зникне все з тобою.

Прислів’я каже,
Що два без одного секрет шанують.