Вільям Шекспір

«Босоніж біга, ллє в огонь наосліп

Болючі сльози, замість діадеми

Ганчірка на чолі; а замість шат,

Округ усохлих многоплідних чресел,

Верета, напнута в жаху розпуки.

Хто б бачив це, той язиком чумним

Посіяв замах би на власть Фортуни!

Якби ж боги дивилися на неї,

Коли їй на очу скажений Пірр

Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,

То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби, —

Як смертне їх зворушує хоч трохи, —

Залив би слізьми жар очей небесних

І збурив би богів».

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Тобі не в жарт: я дівчину кохаю.

О, в наших снах більш правди, ніж в словах!

Світ пожалій, не зводь красу до гробу:

Віддай природі борг — свою подобу!

Чи ж то людина, хто найбільшим благом
Вважає їжу й сон? Тварина, й годі.
Творець, який думками наділив нас, —
Що бачить крізь віки, дав не на те
Нам здібності та богорівний розум,
Щоб гнив він у безділлі.

Лаерт
Володарю,
Лиш волі вашої — мені вернутись
До Франції, звідкіль прибув я радо
На ваше в Данію коронування;
Я виконав обов'язок, і нині
[13]
Назад мої думки й бажання линуть
І просять дозволу та згоди в вас.

Звичайна доля: кожне мре створіння,
Проходячи у вічність через тління.

Гамлет
Чому не може плоть моя розпастись,
Розтанути і парою здиміти?
Чому на себе руки накладати
Всевишній не дозволив? Боже, боже!

Остиглі страви похоронні
Пішли відразу на столи весільні