Стефені Маєр

якщо перед вами ціла вічність, ви можете соломинка по соломинці перебрати стіжок сіна, щоб відшукати голку.

— Я тільки хочу дещо пояснити, так, загалом. Відповіді ввесь час були в Едварда під носом, я боявся, що він побачить їх і зіпсує розвагу. Так сталося одного разу, дуже-дуже давно. Одного-єдиного разу, коли жертві вдалося врятуватися від мене.

Бачиш, той вурдалак, який по-дурному був закоханий у мою маленьку жертву, зробив вибір, для якого твій Едвард виявився заслабким. Коли старий дізнався, що я полюю на його маленьку подружку, він викрав її з божевільні, де працював — я ніколи не зрозумію одержимості, яку деякі вампіри відчувають до людей, — й убезпечив, відібравши людське життя. Вона, напевно, навіть не помітила болю, бідне маленьке створіння. Вона занадто довго простирчала у чорній дірі палати. На сто років раніше її б спалили на вогнищі за видіння. У двадцятих роках двадцятого століття на неї чекала божевільня та шокова терапія. Коли маленька провидиця розплющила очі, сильна новою молодістю, їй здалося, що вона вперше бачить сонце. Старий зробив її могутнім вампіром, у мене не було причин переслідувати її далі, — він зітхнув. — Я помстився, знищивши старого.

— Аліса, — приголомшено видихнула я.

— Так, твоя маленька подружка. Я здивувався, побачивши її на галявині. Тому, гадаю, клан повинен знайти певну розраду в цій історії. Я отримав тебе, у них є вона. Жертва, що врятувалася від мене, — власне, це досить почесно.

— Тоді приготуйся до кінця, — пробурмотів Едвард майже сам до себе, — до сутінків твого життя, що тільки нещодавно почалося. Ти готова відмовитися від усього?

— Це не кінець, це початок, — ледь чутно не погодилась я.

Ось про що ти мрієш? Стати чудовиськом?

— Не зовсім, — сказала я. Вибраний ним тон змусив мене насупитися. Справді чудовисько. — Переважно я мрію про вічність поруч із тобою.

Дивись, — сказала я. — Я кохаю тебе більше, ніж решту світу разом узяту. Хіба цього не досить?

— Досить, — усміхнувся він. — Досить навіки. І схилився, щоб притулитися холодними вустами до моєї шиї.

— Хочеш, щоб я замкнула двері й ви могли спокійно порізати нічого не підозрюючих підлітків? — змовницьки прошепотіла я.

— Яку роль у сценарії ти відвела собі? — пильно поглянув він.

— Ой, ну зрозуміло, я з вампірами. Едвард неохоче всміхнувся.

— Що завгодно, лише не танцювати.

— Що завгодно.

— На днях я почув, що ти збираєшся до Сієтла, і хотів поцікавитися, ти не проти, щоб тебе підкинули?
Оце так сюрприз.
— Що? — не розуміла я, куди він хилить.
— Ти не проти, щоб тебе підкинули до Сієтла?
— Хто? — заінтриговано запитала я.
— Я, звичайно

Протягом останнього місяця я безуспішно намагалася вибрати між Брюсом Вейном і Пітером Паркером. [4] Хіба у такому зізнаєшся?
— Ти мені не скажеш? — запитав Едвард, із неймовірно спокусливою посмішкою схиляючи голову.
Я хитнула головою.
— Мені соромно зізнатися.
— Ти розбиваєш мені серце, — поскаржився він.

Ми також витріщилися в тому напрямку, відчуваючи, як минали останні секунди.

Не знаю, чому Гіткліфа і Катрину порівнюють із такими парами, як Ромео і Джульєтта або Елізабет Беннет і містер Дарсі.