Елін Гільдербранд

Саме ця страва — паста путанеска — спливла в уяві Меллорі з тієї причини, що вона бувала в гостях у Ґрети з Руті на вихідних і знає, що в п’ятницю ввечері вони готують удома, а в суботу ходять по музеях, після чого обідають у місті й іноді йдуть до театру; а в неділю в них за планом бейґли, читання «Таймс» і їжа, принесена з китайської забігайлівки, під старе кіно по телевізору.

Я закоханий в неї, думає він.
Якщо рахувати п’ятниці й понеділки, то вони зараз починають чотирнадцятий день разом, завершують другий спільний тиждень. Невже стільки досить, щоб закохатися?

Джейк складає кожен омлет навпіл. Дає Меллорі той, що вдався трохи краще — де більше поплавленого сиру й золотавої цибульки, — і це теж вияв кохання. Удома він собі завжди бере кращу порцію: давати її Урсулі — не в коня корм.

Усі свої двадцять чотири роки Меллорі страждала на хронічну сестринську заздрість. Купер у сім’ї завжди був золота дитина, а Меллорі — срібна. Він — печиво зі шматочками шоколаду, а вона — вівсяне з родзинками, яке люди люблять, але не так сильно.

— Що тут відбувається? — питає Ліланд.
— Нічого, mon chou, — відказує Фіфі. (Всю історію світу, розуміє Фієлла, формує момент. Іще п’ять хвилин — і вона вже цілком могла б цілуватися з чарівною натуралочкою Меллорітою. І Фієллу досі захоплюють подібні перемоги.) — Я йду спати.

Усе гаразд, усе добре. На столі додається все для Ліланд, а Меллорі дістає пляшку шардоне Russian River. Коли вона дає Ліланд келих, руки трусяться — і вона помічає, що з Ліланд відбувається те саме. Але й нехай, вони всі дорослі, сідають вечеряти за довгим столом, про який тітка Ґрета завжди казала, що він запрошує до розмови.

Фіфі захопленими ахами вітає і будиночок, і мушлі, і довгий обідній стіл, і таріль із персиками, сливами, нектаринами й абрикосами — і домашню бібліотеку на всю стіну.

Вони щоранку замовляють сніданок у номер. Кава тут міцна і запашна; Джейкові подобається чути, як ложечка подзвонює об чашку з тонкої англійської порцеляни. Це звук розкошів. Так само його захоплює французьке масло, яким він мастить листкову м’якоть круасана. Джейкові батьки, лікарі, заробляли багато, але не мали часу витрачати гроші. Урсула така сама, як вони, тож Джейк вважає, що пишнотою треба насолоджуватися, поки її пропонують.

«Наступного року в той самий час» із Аланом Елдою та Еллен Берстин. Там розповідалося про пару, яка зустрілася в приморському готелі 1951 року і вирішила рівно кожного року в ту саму суботу й неділю повертатися в цей готель, хоча обоє мали свої шлюби.

Друга пляшка вина. Ось і фондю. Меллорі насаджує креветку на виделку, занурює в гарячу олію, а коли та стає пишною й рожевою, опускає в один із трьох вишуканих соусів.