Кнут Гамсун

Ген-ген у морі стирчала скеля - одним одна; коли ту скелю нагортало хвилею, з неї показувалась якась безумна химера, ні, либонь, не химера, то зводився на рівні бог моря, мокрий до кісток, і споглядав світ, пирхаючи так, що чуб і борода оберталися навкруг його голови колесом. А тоді він знов потопав у виру.

За милю вділ від мене лежало море; скелі були чорні і мокрі, бо з низ без угаву спадала вода, вихлюпуючи одну й ту ж скупеньку мелодію

Ох, кохання обертає людське серце в загиджений палісадник, у бундючну, соромітну місцину, посеред якої випинається загадковий зухвалий гриб.