bookmate game

Iван Карпенко-Карий

  • b4313358806цитує2 роки тому
    Я…

    Він дивився на мене тупо
    Очицями, повними блекоти:
    — Дарма ти себе уявляєш пупом,
    На світі безліч таких, як ти. —
    Він гримів одержимо і люто,
    І кривилося гнівом лице рябе,
    Він ладен був мене розіпнути
    За те, що я поважаю себе.
    Не стала навколішки гордість моя…
    Ліниво тяглася отара хвилин…
    На світі безліч таких, як я,
    Та я, їй богу, один.
    У кожного Я є своє ім’я,
    На всіх не нагримаєш грізно,
    Ми — не безліч стандартних «я»,
    А безліч всесвітів різних.
    Ми — це народу одвічне лоно,
    Ми — океана вселюдська сім’я.
    І тільки тих поважають мільйони,
    Хто поважає мільйони «я».
  • ~Тсукіко~цитуєторік
    сарем в пітейній конторі, був обер-об'їждчиком, був прикащиком по економіях, держав биржу в городі, служив у маклера, — скрізь важко! I роботи до біса, і користі мало, а тілько схибив де — рощот, і бігай, шукай місця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографію… Хліб не важкий, і на первих порах копійчина гарна стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей!
  • Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
    Але ж бо й донька його Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов.
  • Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
    Стрий шумів по кам'яних бродах і пінився по закрутинах.
  • Ania Sheremetaцитує5 місяців тому
    Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе.
  • FootballPaulaцитує2 роки тому
    Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.

    Палажка — його жінка.

    Марися — їх дочка.

    Степан — син їх, канцелярист земського суду.

    Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик.

    Микола — його син, парубок.

    Націєвський — регістратор з ратуші.

    Трандалєв — повірений.

    Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиншовики.

    Омелько, Трохим — наймити Борулі.

    Гості.
  • FootballPaulaцитує2 роки тому
    Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!

    Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

    Марися. Ну, а як же? Я забуваю.

    Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька…

    Степан. Або: папаша, мамаша.

    Мартин. Чула? — папаша, мамаша… треба так казать, як дворянські діти кажуть.

    Марися. Я так і не вимовлю.

    Мартин. Привчайся: ти на такій линії.
  • FootballPaulaцитує2 роки тому
    Степан. Ха-ха-ха! Трехпробная — водка, а крамбамбулі — романс! I скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мішку…
  • FootballPaulaцитує2 роки тому
    Омелько. Який панич?.. Хіба Красовського панич поїде з нами?

    Мартин. Сто чортів тобі в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович — такий самий панич!
  • FootballPaulaцитує2 роки тому
    Мартин. Та одшукай ще, там, у коморі, був вандальський дзвінок, і причепи під дугу.

    Омелько. Добре, пане.

    Мартин. Ти яких коней запріг?

    Омелько. Лиску, Красавку і Блоху.

    Мартин. Ну й не ірод ти? Всі три з лошатами, а у Блохи аж двоє… Панича везе в город тройкою з дзвінком, і ззаду табун лошат буде бігти? Зараз мені перепряжи!
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз