Богдан-Ігор Антонич

    Наталя Грабовецькацитуєторік
    Дорога жовта під ногами,

    блакитне небо понад нами.

    Іду незнаними шляхами.

    Людина — вічний пілігрим.

    Тужу за сміхом і весною,

    співають птахи понад мною,

    дзвінкі пісні пливуть ясою

    перед паломником німим.

    На плечах свій несу тягар,

    у синій скрині Божий дар,

    хоч палить спеки лютий жар,

    хоч батогом бичує злим.

    І так мандрую без упину,

    мов чотки, пхаю кожну днину,

    і аж тоді я відпочину,

    колий дійду в Єрусалим.

    Неділя, 27 березня 1932
    ivantligцитуєторік
    І вітер віє від століть,
    крилатий, вільний і неспинний,
    і вчить свободи, туги вчить
    за чимсь незнаним і нестримним.

    І повторяє нам прибитим
    у зривах страчених намарне,
    що вже ніяк життя спинити
    і що життя це не казарма.
    ivantligцитуєторік
    Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
    на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
    Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
    квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
    Іринацитує5 місяців тому
    Із всіх явищ найдивніше явище — існування
    Іринацитує5 місяців тому
    Що лишиться по мені: попіл слів моїх
    Сушко Катеринацитуєминулого місяця
    Я розумію вас, звірята і рослини,
    я чую, як шумлять комети і зростають трави.
    Антонич теж звіря сумне і кучеряве.
    Сушко Катеринацитуєминулого місяця
    Закони «біосу» однакові для всіх:
    народження, страждання, смерть.
    Що лишиться по мені: попіл слів моїх,
    що лишиться по нас: з кісток трава зросте.
    Сушко Катеринацитуєминулого місяця
    Червона сажа заходу вкриває липи,
    що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,
    і струни листя замовкають наглим схлипом
    Сушко Катеринацитуєминулого місяця
    Самітний друже, мов у ночі пояс,
    ти в таємничість світу оповитий.
    В цей вечір весняний ходи зо мною
    в корчмі на місяці горілку пити.
    Сушко Катеринацитуєминулого місяця
    Перше ліричне інтермеццо
    Барвінкова щирість
    Кохай мене звичайно й просто,
    так, як кохають всі дівчата.
    Коли проходиш білим мостом,
    зоря в твоє волосся вп’ята.

    Так палко вміють цілувати
    лиш ті, що перший раз цілують.
    В тремтінні слів твоїх крилатих
    я барвінкову щирість чую.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз