Андрій Сем’янків

  • haruцитує2 роки тому
    «Vita brevis, ars longa»
  • Shurenka Osipovaцитує2 роки тому
    люди в ранковому громадському транспорті уникали дивитися одне одному в очі не через природний дискомфорт, а через те, що не хотіли бачити віддзеркалення власної жалюгідності.
  • Shurenka Osipovaцитує2 роки тому
    найбільше прокляття — це вибір.
  • Shurenka Osipovaцитує2 роки тому
    По ананасу ніколи не скажеш ззовні, гнилий він чи ні, поки не ввійдеш із ним у тісний контакт. Зовсім як із людьми.
  • Shurenka Osipovaцитує2 роки тому
    вища освіта не вчить спеціальності, а розвиває навичку вчитися самостійно.
  • Shurenka Osipovaцитує2 роки тому
    Припала до душі скульптура зі скромною назвою «Дощ» — довготелеса фігура із задертим догори обличчям, на якому лежала величезна прозора крапля. Сева не знав достеменно, яку алегорію намагався втілити художник. Сам він бачив людину, що одиноко стоїть, із надією вдивляючись у небо. А воно плює їй в обличчя, не в змозі більше її бачити.
  • Innaцитуєторік
    — З понеділка по п’ятницю, Сево, можна жити. А от вихідні — то біда. Не влився я в соціум, хоч і люди нормальні, й життя сите. Але не моє, хоч ти трісни, — розповідав він тоді.
  • Innaцитуєторік
    , знаєш, тепер як жерстяне відро: ти мені лиш слово вкинь — до вечора торохтітиму і бідкатимусь.
  • Anastasia Avetikyanцитуєторік
    люди в ранковому громадському транспорті уникали дивитися одне одному в очі не через природний дискомфорт, а через те, що не хотіли бачити віддзеркалення власної жалюгідності.
  • Anastasia Avetikyanцитуєторік
    інтерн — штука багато в чому корисна. Безкоштовна робоча сила, природою створена для відповідальних задач «піди-принеси». Ба більше: суттєва різниця між інтерном і античним рабом полягала в тому, що інтерн був зацікавлений у роботі, яка для нього сама по собі ставала винагородою. Інтерн не розраховує на відпочинок чи гроші, не очікує до себе особливо поважного ставлення. І що роботи більше, то інтерн щасливіший, бо це його остання надія навчитися бодай чогось перед самостійною практикою. Звичайно, все це були характеристики інтерна «ідеального», якого ще треба було пошукати. Залишалася небезпека натрапити на інтерна «номінального», який лиш спав і бачив кінець навчання, бо анітрохи не хотів пов’язувати майбутнє життя з професією. Але такі ризики були частими в інших медичних галузях, не в патанатомії. Мистецтво порпатися в мерцях вимагало від своїх адептів чіткої мотивації й особливого душевного устрою.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз