Євген Сверстюк

Недарма колись казали приказку: \"В село по розум, у місто по гроші\".

Мудрість -- це той етап, до якого треба дорости тільки у світі духовости. Тільки у світі тих великих християнських цінностей, на яких тримається наша культура. Це поділ загальновідомий -- розсудок, розум і мудрість. Він приходить через філософію Геґеля, Канта. Дуже просто зформулював це на одній сторінці, як азбуку, Гоголь. Я хотів підкреслити, що Сковорода проповідував себе мудрість, його \"Сад божественних пісень\" зріс з цієї мудрости священних книг. І його кожна пісня прояснює, пророщує це зерно в контексті сучасних образів, у контексті часу:

У людині дух безодні, вище неба, глибше вод, І його не втишать жадні хвилі втіх і насолод. Дуже близький до нього в тій традиції і Шевченко. Ми в школі звикли, що Шевченкові епіграфи -- це щось одне, твори -- це щось інше. Ну, скажімо, -- \"Дух істини, єгоже мір не может пріяти, яко не відіт єго, ніже знаєт єго\". Епіграф до поеми \"Сон\". Це одне з найглибших місць Євангелія. І одне з найглибших мотивувань, чому Шевченко не приймає того освяченого законом світу. Було це питання зовсім не другорядне. Бо існує імперія, існують закони, існує вся державна сила, і треба цю силу приймати як реальність. Але коли ти ту силу заперечуєш, то зовсім не тому, що вона тобі просто не подобається. Ти мусиш виходити з якогось вищого принципу. Ось той принцип, з якого виходив Шевченко: \"Дух істини, якого світ не може прийняти\". Оця глибинна духовість, яка бере джерело у Святому Письмі, є характерною ознакою творчости найбільших постатей в українській літературі