В.І. Митрофанов

Том так розвередив собі душу цими зворушливими видіннями, що раз у раз ковтав сльози й мало не давився ними; сльози застилали йому очі, а коли він моргав, переливалися через повіки, текли по щоках і капали з кінчика носа.

берега довгий пліт, і хлопець умостився на дальшому його кінці, споглядаючи

геть заялозив. А тоді зітхнув, підвівся й зник у темряві.