Анджей Сапковський

Ґеральте, ти хворий.
— Поранений, ти хотіла сказати.
— Я знаю, що хотіла сказати

Аваллак’х наблизився до скульптури, обережним, делікатним рухом погладив мармурове плече. Потім відвернувся, на його трикутному обличчі знову з’явилася звична, трохи насмішкувата усмішка.

— Чи ти знаєш, відьмаче, що є найбільшим мінусом довговічності?

— Ні.

— Секс.

— Що?

— Ти вірно почув. Секс. Після неповних ста років він стає нудним. Немає у ньому вже нічого, що могло б притягати й надихати, що могло б повернути магію новизни. Все вже було… В той чи інший спосіб, але було.

дорозі до вічності кожен буде підійматися власними сходами, несучи власний тягар.

на дорозі до вічності кожен буде підійматися власними сходами, несучи власний тягар

– Розкажи.

– А-а-а, що там розповідати? Було гучне весілля. З’їхалися всі: Любисток, матінка Неннеке, Іола та Еурнейд, Ярпен Зігрін, Весемір, Ескель… Коен, Мільва, Ангулема… І моя Містле… І я там була, мед-пиво пила. А вони, значить, Ґеральт та Йеннефер, мали потім власний дім і були щасливі, дуже-дуже щасливі. Як у казці.

Давно-давно, у старезні часи, коли люди ще мали честь, гордість і гідність, коли цінували своє слово, а боялися тільки сорому

— Тьху, хай йому: як звати, так звати, псу на нього насрати.

«До дідька, — думав він, — не пам’ятаю, коли востаннє я сміявся настільки ж щиро. Хіба в Каер Морені,— згадав, — так, у Каер Морені. Коли під Весеміром зламалася гнила дошка в сральнику».

Люблять уявляти, що колишнє любовне піднесення дає їм щось на зразок довічного права власності на партнерку

Темерії друїди саме проголосили, що коли зараз же не припиниться нищення дубів, то нашлють вони на країну пошесть із сарани й щурів. Друїдів підтримали дріади, а тамтий король має слабкість до дріад