Аґата Крісті

Бельгійський детектив Еркюль Пуаро мусить терміново виїхати зі Стамбула до Англії, але вільних місць у «Східному експресі» вже немає.

Великим людям не потрібно підкреслювати свою значущість.

Мадам, найдобріші та найчемніші люди не завжди найрозумніші.

Англійки надзвичайно холодні. Можливо, тому, що в них ні грудей, ні…

Полковник Істербрук сказав, що справжню загрозу цивілізації несе, безперечно, Росія,

– Une qui aime et un qui se laisse aimer [5].

Я казав, що вірю в надзвичайну силу забобонів. Варто переконати людей, що у смертях винні надприродні сили, і можна будь-кого зарізати ножем посеред білого дня — всі вважатимуть, що то робота якихось злих духів. Так міцно в людині сидить інстинкт віри в надприродне.

Мене ж такі банальності нітрохи не цікавлять! Мені байдужі будь-які неякісні екземпляри. А спійманий убивця — вже за визначенням невдаха. Він другосортний. Ні-ні, я дивлюся на справу з мистецької точки зору. Я колекціоную виключно найкраще!
— І те ваше найкраще — це…? — допитувався Пуаро.
— Мій сердечний друже… Це ті, чиї злочини не розкрили! Ті, кому вдалося уникнути покарання! Злочинці, які спокійно живуть собі серед нас, не викликаючи навіть тіні підозри щодо себе.

Почніть з початку і ведіть до кінця, а тоді — закінчуйте![1]

— Якщо люди занадто довго перебувають в одному просторі, то рано чи пізно вони починають нервуватися.