uk

Юкіо Місіма

Цитати

Стасіяцитує8 днів тому
— це страшна й жахлива річ! Страшна, бо невизначна, а визначити не можна, бо самі загадки загадав бог. Тут береги сходяться, тут усі суперечності разом живуть. Я дуже неосвічений, брате, але я багато про це думав. Яка безліч таємниць! Надто багато загадок пригнічують на землі людину. Розгадуй як знаєш і вилазь сухим з води. Краса! Стерпіти я при цьому не можу, що інша, навіть вища серцем людина і з розумом високим, починає з ідеалу мадонни, а кінчає ідеалом содомським. Ще страшніше, коли хто вже з ідеалом содомським у душі не відкидає ідеалу мадонни, і горить від нього серце його і воістину, воістину горить, як і в юні безпорочні роки. Ні, людина широка, занадто широка, я б звузив. Чортзна-що таке навіть, от що! Що розуму здається ганьбою, то серцеві суцільною красою. А чи в содомі краса?..

Втім, кому що болить, той про те й гомонить.
Стасіяцитує8 днів тому
Отоді й з’явився той перший, виразний до болю, спогад. Не знаю, хто саме тримає мене за руку — мати, доглядальниця, служниця чи, може, тітка. Не певен, яка це пора року. Пополуденне сонце похмуро позирає на будинки, що оточили пагорб. Тримаючись за чиюсь жіночу руку, я йду вгору, до будинків. Хтось прямує назустріч, і жінка, міцно тримаючи мене за руку, відступає убік і зупиняється. Спливаючи у пам’яті, ця картина щоразу посилюється, чіткішає і набуває нового значення. Справа в тому, що серед непевної довколишності лише образ «того, хто спускається з пагорба» вимальовується неприродно чітко. А ще в тому, що саме цей перший закарбований у пам’яті образ мучитиме і лякатиме мене півжиття.
Стасіяцитує8 днів тому
Річ у тому, що не менш сильне і споріднене з цим почуття «трагічного життя», невідомого мені, назавжди відібраного в мене, я прикладав і до водіїв уквітчаних святкових трамваїв, і до контролерів метро. Скажімо, золоті гудзики на уніформі контролера та ще запах чи то м’яти, чи то гуми, що виповнював тодішнє метро, залюбки викликали у мене асоціації «трагізму». Моя душа чомусь вичувала «трагізм» у тому, що людина живе серед цього характерного запаху. Як на мене, то місце, якого потребують мої почуття, але куди годі потрапити, життя, події, які не мають до мене жодного стосунку, люди — то й був «трагізм». Смуток, який огортав через усвідомлення, що в мене все те навіки віднято, завжди переходив на тих людей і їхнє буття, оволодівав мріями, і здавалося, через власну гіркоту я спроможуся бодай трохи прилучитися до їхнього світу.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз