Джон Фаулз

Люди, які не можуть бачити, почувати, танцювати, малювати, плакати, чуючи музику, відчувати світ, західний вітер. Ніколи не зможуть по-справжньому бути.

Ти ж не можеш ненавидіти того, хто перед тобою стоїть навколішки. Того, хто без тебе не людина – лишень півлюдини.

Мета для душі — як вода для тіла».

Але не можна забути спеціально, це може хіба що саме статися.

Фаулз Дж.
Ф28 Колекціонер : роман / Джон Фаулз ; перекл. з англ. Г. Яновської ; худ. Г. Капустенко. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. — 304 с.

Я, сам не розумію чому, майже мимоволі, теж зайшов до тієї кав’ярні, мене наче потягло туди якоюсь силою. Там було повно людей: студентів, художників тощо; здебільшого в них був бітницький вигляд. Пам’ятаю, на стінах були якісь химерні обличчя й речі. Напевно, то мав бути африканський стиль.

Молоді художники мають свої дивацтва.
За цим стоїть якась загадка.

— Ти щось знаєш про мистецтво? — запитала вона.
— Знанням це не назвеш.
— Бачу, що так і є. Інакше ти б не позбавив волі ні в чому не винну людину.

Вони прекрасні. Але сумні.
— Усе на світі сумне, коли його таким робити, — сказав я.
— Але ж їх сумними зробив ти! — вона дивилася просто на мене з другого боку шухляди. — Скількох метеликів ти вбив?
— Сама бачиш.
— Ні, я не бачу. Я думаю про всіх тих метеликів, яких би породили оці, коли б ти дав їм жити. Я думаю про всю ту живу красу, якій ти поклав кінець.
— Ти не можеш сказати напевне.
— Ти навіть оцим ні з ким не ділишся. Хто їх бачить? Ти, як той скнара, тримаєш усю красу під замком у цих шухлядах

— Терпіти не можу вчених, — заявила вона. — Ненавиджу тих, хто збирає щось, класифікує, дає назви, а тоді все про нього забуває. Так люди роблять і з мистецтвом. Називають художника імпресіоністом, чи кубістом, чи ще якось, тоді кладуть його в таку шухляду і більше не бачать у ньому живу особистість. Але, маю відзначена, оформлена колекція чудово.