Еврипід

О великий наш Зевсе й владарко Фемідо!
Будьте свідками мук, що безвинно терплю
Я, великою скута присягою з клятим
Чоловіком! Бодай би побачить його
Під уламками дому з коханкою разом, —
165] Через них-бо я сорому стільки зазнала!
О мій батьку, мій краю, що вас так ганебно
Я покинула, рідного брата убивши! [69]

Знову чути зойки тужних голосінь, —
205] То кляне вона в гірких риданнях мужа,
Що зневажив шлюб і зрадив її ложе,
І помститися за кривду закликає
Свідка клятв — Феміду, Зевсову дружину,
2іо Що вела її до берегів Еллади
По бурхливій хвилі водної пучини
Крізь браму безкрайого моря.

А я сама, без роду; з чужини сюди
Узята мужем і жорстоко скривджена.
Ні матері, ні брата, ні рідні нема —
В біді поради дати й захистить мене.
У вас я тільки одного проситиму:
260] Як доберу достойного я способу
За кривду відомстити чоловікові,
Та й тестю, і дочці його — розлучниці,
То ви мовчіть. Бо жінка, хоч несмілива
Й мечів залізних та боїв жахається,
А як подружнє ложе їй зневажено —
Жорстокішого серця ви не знайдете

Не криюсь я: боюся, щоб дочці моїй
Не завдала ти лиха непоправного.
Причин є досить, щоб тебе боятися,
285] Ти ж хитра дуже і метка до підступів,
Лиха, що ложа позбулась подружнього.
І чув я ще — ти навіть чимсь погрожуєш [72]
Мені самому, і дочці, і зятеві.
Щоб завчасу від цього забезпечитись,
290] На себе краще, жінко, гнів накличу твій,
Ніж потім через м'якосердя каятись

Одним завидно, що я мудра, іншому —
Що я спокійна, а тому — що надто я
305] Сувора, хоч я й не така розумна вже

Й подружжю молодому тяжко прийдеться,
Черпнути горя доведеться й тестеві.
Невже б до нього дурно так я лащилась,
Якби не для користі, не для хитрощів?

Й, якщо оплот надійний десь знайду собі,
Підступне вбивство потай готуватиму.
А як нічого, крім нещасть, не виграю,
Візьмусь за меч, і хоч сама загину я,
А їх уб'ю, відваги й сили сповнена.

Сама ж, свій дім і батечка покинувши,
З тобою подалася у Пелійський Йолк,
485] Чуттями, а не розумом керована,
Затим, щоб так жахливо вбити Пелія
Дітей руками, ти ж не знав страху цього.
За все це, найгидкіший з-між усіх людей,
Мене ти зрадив і нову дружину взяв,
490] Дітей вже мавши. Хай би ти бездітний був,
То ще й простимо, що жадав ти іншої…

Скажу, по-перше, учинив розумно я
Й розсудливо, до того ж на користь тобі
550] І дітям нашим.

Покину край цей, найстрашнішим злочином —
Убивством любих діточок зневажений.
Не стерплю глуму ворогів я, подруги!
Дарма! Навіщо ж жити? Ні вітчизни вже,
Ні дому, де від лиха мала захист я.