Korchynskyy Dmytro

— Якщо порівнювати з Троянською війною, — казав він, — то Друга світова містифікована більше, але гірше. В Іліаді ми однаково співчуваємо і Гектору, і Ахіллу, там немає негативних персонажів. Тому Гомер внутрішньо правдивий без огляду на всі зовнішні атрибути казки.
У Другій світовій немає позитивних персонажів, майже всі її історики брешуть (незважаючи на зовнішні атрибути статистики) не тоді, коли чорнять тих, хто програв (Юрко підморгнув слухачам), а тоді, коли відбілюють переможців. У Першій світовій війні імперіалісти воювали проти імперіалістів, вони кидали під паровий каток мільйони своїх громадян заради економіки, отже, вигоди, чим у результаті обурилися навіть народи країн-переможців. Друга світова стала продовженням Першої, вона вирішувала недорозв’язані питання. Звідки в ній раптом взялися сили добра? Нацистська Німеччина, як нас змушують думати, нібито була уособленим злом, але чи кращими були країни антигітлерівської коаліції?

Я поринув у свої думки, як завжди, про мистецтво. Мистецтво є рефлексією реальності, але також і рефлексією попереднього мистецтва, тобто рефлексією рефлексії. Водночас реальність завжди формується як рефлексія мистецтва. Це чудово видно на прикладі італійського фашизму, який був рефлексією футуризму й німецького нацизму, що рефлексував німецьких романтиків, особливо, пізніх. Отже, реальність є рефлексією рефлексії рефлексії, а моє безпосереднє сприйняття її є рефлексією рефлексії рефлексії рефлексії.

Реальність і мистецтво — два дзеркала, які висять одне навпроти одного. У яке не зазирнеш, побачиш, окрім себе, нескінченну анфіладу відображень.