Ирэн Роздобудько

  • tateцитує2 роки тому
    вуха навушники й

    одягаю на носа сонцезахисні окуляри, хоча сонця немає вже тижнів зо два. Просто мені не

    хочеться дивитися на світ. Сподіваюсь, я йому також небайдужа. І тому він часом

    перевертається й виливає на мене весь свій бруд.
  • tateцитує2 роки тому
    І немає місця для сорокової симфонії Моцарта або

    для «Лакрімози». У ньому немає місця (й часу) для сліз. Власне, я не плачу ось уже кілька

    років - мабуть, зо п'ять чи навіть десять. Такий собі робот на автопілоті... Треба ж було

    прожити таку кількість років, аби зрозуміти, що сенсу в житті немає.
  • полинацитує2 роки тому
    Свого часу Микола Лукаш переклав слова Шиллера – «Ода до радості» заговорила українською. Там є такі рядки:

    Радість – Всесвіту пружина,
    Радість – творчості душа,
    Дивна космосу машина
    Нею живиться й руша.
  • полинацитує2 роки тому
    Він зайшов в автобус, і все одразу змінилося.

    Сіре шосе магічно закрутило невидимі колеса – і почався рух назустріч куполу біло-блакитного неба, диску рожевого сонця; він побачив їх, наче в океанарії, здивований і осліплений божественною величчю ранка, крізь велике вигнуте лобове скло. Ось які ліки, виявляється, потрібні, щоб місяць нерухомості розтанув в одну мить, розчинився в безмежній ясності і свіжості повітря і з неба спустилася магічна мотузкова драбина:

    дорога;

    дорога;

    рух!

    Ось що, виявляється, необхідно додати до гіркої мікстури самотності – ніжний шелест коліс по шосе, гамір вранішніх пасажирів, – щоб дізнатися, відчути, почути краєчком вуха, як хтось там, нагорі, в небесах, з легким скрипом відкриває люк і скидає тобі безшумний порятунок, супроводжуючи повітряними поцілунками, які, ледь торкнувшись чола, перетворюють світ із темного тунелю на прекрасне місце.
  • полинацитує2 роки тому
    це диво коштувало недорого, всього три зім’яті гривні до залізничного вокзалу, які, не обертаючись, прийняв сірий похмурий апатичний водій, схожий, як дві краплі горілки, на всіх місцевих водіїв маршрутних таксі та автобусів, якщо вони самі, звісно, не були схожі на місцевих татар.
  • полинацитує2 роки тому
    Він бачив світ об’ємним, цілком, начебто в шести вимірах одразу, без винятків і застережень, до самого дна, без жодних секретів – ясним і зрозумілим, як акваріум із золотими карпами.
  • полинацитує2 роки тому
    Зрештою він зрозумів, що повинен перечитати роман знову, просто зараз, не відкладаючи на потім, тому що потім усе зітреться, змиється, припорошиться буденністю і чари зникнуть. Потім він помре – і не прочитає.
  • Альчера Alcheraцитуєторік
    Всередині розкручувався якийсь внутрішній вентилятор і трощив лопатями все, що під них потрапляло. Під яскравою обгорткою було суцільне місиво.
  • Juliaцитує3 місяці тому
    Радість творчості. Радість порозуміння, у першу чергу із самим собою. Радість здолання сумнівів і прийняття рішень. Радість споглядання. Надії і перетворення. Радість доброї розмови. Подолання спокуси. І радість наповнення енергією. А ще – помочі скривдженим. А також спокою. І боротьби. І звісно – радість свободи… Пізнання та пізнавання. Повторюваності і неповторності. Нескінченний перелік,
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз