Мене майже постійно мучать настирливі думки: я неповноцінний, я неважливий, я занадто нав’язливий. Вони мені заважають. Я потребую кохання, але не довіряю йому. Якщо припиню грати роль, грати свого Чендлера, і покажу себе справжнього, ти можеш мене помітити. Ба навіть гірше, помітити й покинути. А такого я не витримаю. Не переживу. Більше не зможу. Це перетворить мене на порошинку і знищить.
Отже, я покину тебе першим. Нафантазую, що з тобою щось не так, і повірю в це. І піду від тебе. Але ж не може з ними всіма бути щось не так, Метсо