Владимир Ермоленко

Ті, хто шукає слави, втрачають душу.

Чоловіки плачуть лише тоді, коли втрачають тих, кого люблять.

зі мною піде лише той, хто поділяє мій смуток.

Чи можеш ти чекати на того, хто тебе не чекає? — питав себе я.

Коли ніжність проникає тобі крізь шкіру, вона випиває твою кров, замінює тобі серце, перекриває артерії, зупиняє м’язи.

Ніжність, заспівали вони. Вона глибоко. Вона в тобі надто глибоко. Ми не можемо її дістати, проспівали вони. Вона надто, надто, надто глибоко.

Ніколи в житті я не бачив її. Але часом одного лише погляду досить, щоб усе зрозуміти.

чекаю свого нареченого і думаю про нього, хоч доля тримає в таємниці від мене його обличчя та його ім’я.

Цей страх затремтів у мені, мов птах у клітці, змахнув крильми, торкнувся до мого серця, завдав мені болю.

Коли чоловік дарує тобі кохання, ти береш у руки маленького звіра, тепле озерце життя, в якому б’ється чуже серце, і кладеш собі на груди. Хай два серця стануть одним, кажеш ти собі. Але звір виростає і стає хижаком. Твого серця він уже не потребує. Він його з’їдає швидко, без вагань.