Автор невідомий

Вілл Пурпуровий і Маленький Джон

Мені захотілося закричати на все горло: «Ні! Ні, ти не можеш сісти поряд із ним! Він

дозволяє сидіти поряд тільки мені. Тільки мені!». – Але вона сіла. Кім дозволив їй, проігнорувавши події довкола. Клас голосно видихнув, а я мало не впав зі стільця.

Виявилось – це боляче. Усвідомлювати, що людина може дозволяти щось тільки

тобі, а потім, коли вас більше нічого не пов’язує, з легкістю дозволяти це ж іншим

Налити. Випити. Забути. Налити. Випити. Забути

У

будь-якому разі, вже пізно щось змінювати, тим паче, я вибрав шлях набагато простіший, ніж розмови: напитися

Я божеволів так вишукано і

наполегливо, ніби метою всього життя було розпрощатися з нормальністю.

Осінь – час прощання з помилками. Дерева скидали

листя, люди – невдачі. Символічно, якщо хочеться увійти до нового року оновленою

людиною.

Сьогодні цегляні та бетонні стіни вганяли мене в повну апатію. Хотілося

зруйнувати обмеження, хай не внутрішні, але хоча б зовнішні. Потреба тікати від себе

трощила кістки. Мені здавалося, що залишись я замкненим, то думки почнуть відскакувати

від стін, і це буде нескінченне знищення мого тіла, як гра у пінг-понг

Вона з тих, думки котрих неможливо розгадати. Про що вона

розмірковує, коли дивиться на тебе? Про хардкорне порно, де співрозмовник перебуває у

повній владі трьох дорослих чоловіків, чи складає в голові довбані сонети? Абсолютна

непроникність, захована за невинним поглядом блакитних очей

Тіло виверталося, руки хаотично рухалися, намагаючись знайти місце, по якому

можна було б гарненько прикластися кулаком. У результаті, я закопався пальцями у

волосся, намагаючись завдати собі шкоди, привести до тями фізичним болем

Він здатний винести мозок навіть у п’яному

стані, особливо доводячи, що всьому російському немає місця в нашому житті