Еліот Гіґґінз

Ми в Bellingcat спостерігали за подіями, чекаючи слушного моменту, щоби вступити. Ми — онлайн-агенція, наші представники розкидані по всьому світу. Ми розслідуємо воєнні злочини та спростовуємо дезінформацію, ґрунтуючи свої висновки на інформації з відкритих джерел: соцмереж, злитих баз даних, безкоштовних супутникових карт. Парадокс у тому, що в добу тотальної дезінформації факти знайти легше, ніж будь-коли. Основна команда з вісімнадцяти осіб постійно працює з десятками добровольців, готує та поширює звіти, які читають сотні тисяч людей, зокрема урядовці, впливові медійники, політики. У нас немає програми дій, однак є кредо: існують докази, існує брехня, і людям усе ще важлива різниця між ними.

Щоб відповісти, треба повернутися на десять років назад, коли смартфони починали завойовувати світ, а соціальні медіа стали платформою для особистих взаємин, думок, фото. Без особливого наміру людство виставило на найширший загал особисте життя, доти приховане. Світ став відкритим як ніколи. Ні в чому не винні люди навіть не уявляли, як легко їх тепер знайти. Як і винні.

Ця діяльність настільки нова, що не має остаточної назви. Нині найвживаніша — OSINT (open-source intelligence), тобто розвідка на основі відкритих джерел. Але ця абревіатура походить із державної розвідки, чиї таємні методи відрізняються від відкритої, публічної місії Bellingcat. Мабуть, «онлайн-розслідування на основі відкритих джерел» буде точнішою назвою. Однак ми робимо значно більше, ніж просто шукаємо в інтернеті. Ми боремося з дезінформаційними силами, що розхитують суспільство. Ми наполягаємо на доказовості. І ми показуємо простим громадянам, як викривати протиправні дії та вимагати підзвітності від можновладців.

Проблема суспільної недовіри нині набагато ширша, ніж недовіра мас до еліт. Громадяни сприймають одне одного з глибокою підозрою, кожен політичний табір перебуває у своїй інформаційній бульбашці. Є спокуса вважати себе — чи то читачів книжок, чи глядачів телебачення, чи борців з дезінформацією — людьми іншого рівня порівняно з довірливими прихильниками теорій змов. Проте чимало з того, у що кожен із нас вірить, ми свого часу почули від когось іншого. Тому експерти життєво важливі. Але зараз уже й цього замало. Правда стала питанням групової лояльності, і це катастрофа. Тому сьогодні кожен повинен мати можливість перевірити аргументи сторін. Метод Bellingcat такий: клацніть на посилання і перевірте наші висновки самостійно.

Я зосередився на достовірній інформації. Я чітко зазначав усі джерела і завжди усвідомлював межі своїх знань. Цей підхід згодом стане провідним принципом Bellingcat: боротися проти інформаційного хаосу потрібно за допомогою прозорості.

Коли я запостив під репортажем у блозі Guardian коментар із посиланням на відео повстанців, де ті стверджували, що контролюють Брегу, мене приголомшив коментар іншого читача: «І що це доводить? Ти знаєш, що це Брега? Це могли зняти будь-де!».
Коментатор мав рацію. Як я, ніколи не бувавши в тому місті, узагалі міг казати, що це Брега?

Сидячи в офісі в Середній Англії, я визначив лінію фронту в зоні конфлікту за тисячі кілометрів. Усе, що знадобилося, — відео з ютубу, гугл-карти і невеликий ескіз.

Це був суцільний кайф. А разом із ним відкриття: доклавши трохи зусиль, місцевість на відео можна відтворити у двох вимірах з перспективою згори, отримавши щось наближене до карти. Відтоді почалася гра «знайди відповідності». Так я прийшов до «геолокування», як ми це називаємо зараз, — першого методу цифрового розслідування.

А для Брауна Мозеса скандал із телефонними хакерами став першою визначальною точкою, яка допомогла окреслити методи Bellingcat. Я знав напевне, що наша робота має стати в опозицію до традиційної журналістики найгіршого штибу. Наші джерела залишатимуться максимально відкритими для громадського контролю. Політичні процеси ніяк не мають впливати на нашу роботу. Будь-які висновки слід підкріплювати посиланнями на достовірні джерела. І нарешті, ми ніколи не продамося за наближення до влади чи саму владу. Ми — відкрита спільнота аматорів, які спільно полюють на докази.

Очевидно, що онлайн-розслідування набагато безпечніше, хоча й не позбавлене ризику для розумового й психічного стану розслідувача. Щоразу, коли здавалося, що я бачив на ютубі вже всі можливі способи понівечити людське тіло, мені підсовували нові. Я намагався не приймати побачене близько до серця. Так і легше, і ефективніше: якщо зосереджуватися на неприємних деталях, можна пропустити щось важливіше.