Ніккі Френч

Але все, що я тоді усвідомлювала,— це те, що він

настільки загіпнотизував мене поглядом, що я не могла

поворухнутися.

Мені

хотілося простягти руку і торкнутися його губ, якомога ніжніше, великим пальцем. Хотілося відчути колючу щетину підборіддя своєю

шиєю.

Я боялася себе. Виявляється, я не знала себе. Я розчинилась у своєму

бажанні, наче контури мого тіла ставали ілюзорними.

думала, що вдягну. Я думала, як я обніму

його, як буду роздивлятися його, торкатимуся пальцем його ребер і

хребта, повних ніжних губ.

Адам виріс переді мною. Я так довго думала, що ми скажемо одне

одному, але він не сказав ані слова. Він узяв моє обличчя у свої великі

руки і палко поцілував.

Я хочу сфотографувати тебе тут, на цьому місці, у той момент, коли я питаю тебе чи ти вийдеш за мене.

не

переживу, якщо втрачу тебе. Я ніколи не відпущу тебе.

Тепер я просто Еліс.

Самотня Еліс. Ніхто не скаже мені, який у мене вигляд, не спитає, як я

себе почуваю. Мені ні з ким планувати, сперечатися, мене ніхто не

захищатиме, мені ні в кому розчинитися.

я

почуваю себе такою ж глибокою і порожньою, як небо.

він

тримав мене в обіймах, як дивився мені в очі, вимовляв моє ім’я, так

ніжно, і я не хочу забувати, що мене отак кохали, так сильно. Дуже

сильно.