Саллі Руні

Я маю на увазі, що вболівання за героїв книжки — це форма бажання, яке має об’єкт, але не має суб’єкта, таке собі бажання без бажання; я не від інших хочу чогось для себе, а хочу чогось для інших, як для себе.

Певний час він намагався забутися, пив понад міру й мав тривожний, безрадісний секс з іншими дівчатами.

оце відчуття нескінченного теперішнього часу — уже не є характерною рисою нашого життя. Теперішній момент утратив цілісність. Кожен день, навіть кожна година кожного дня заступає, робить застарілим увесь попередній час, а події нашого життя мають сенс тільки відносно стрічки новин, яка постійно змінюється.

Можливо, коли згадуєш про страждання, то воно не здається таким поганим, як теперішнє, навіть якщо було набагато важчим — ми й пригадати не можемо, як погано нам було, бо наша здатність пам’ятати слабша за силу того переживання.

Але на правах найкращої, люблячої тебе подруги, яка завжди бажає тобі найкращого, спитаю: чи не роздратую я тебе, нагадавши, що ви ж насправді й не були щасливі разом? Я знаю, що стосунки розірвав саме він, і розумію, як це боляче й прикро. І не намагаюся умовити тебе почуватися краще. Тільки хочу сказати, що в глибині душі ти сама здогадуєшся, що то були не дуже гарні стосунки. Ти мені не раз тоді казала, що хотіла б із ним розійтися, але не знаєш як. Нагадую я тобі про це тільки для того, аби ти заднім числом не почала переконувати себе, що Ейдан був для тебе рідною душею, що без нього твоє щастя неможливе. Тобі було двадцять із чимось років, ти була в тривалих стосунках, які не вдалися. Це не означає, що Бог позначив усе твоє життя печаттю нещастя.

Моя теорія така: люди втратили чуття краси 1976 року, коли пластик став найпоширенішим у світі матеріалом.

знаю, ти маєш вагомі підстави скептично ставитися до естетичної ностальгії, але факт залишається фактом: до 1970-х років люди носили міцний одяг з вовни та бавовни, зберігали напої у скляних пляшках, загортали харчові продукти в папір, обставляли житло міцними дерев’яними меблями. Зараз більшість об’єктів у нашому візуальному середовищі зроблено з пластику, найпотворнішої речовини на землі, матеріалу, який від фарбування не набуває кольору, а насправді надзвичайно огидно випромінює його. Одна з нечисленних дій, які уряд міг би зробити, маючи моє схвалення, — це заборонити виробництво тих речей із пластику, які не є конче необхідними для підтримки людського життя. Як ти гадаєш?

А чому ти нікому не подобалася?
Еліс розвела руками. Та розумієш, сказала вона. Я весь час на що-небудь нарікала. Усім розказувала, що вони думають неправильно.

Повернувши їй телефон, Фелікс сказав: мабуть, приємно дружити з красивими людьми.
Дивитися на них приємно — ти, мабуть, це хочеш сказати, мовила Еліс. Тільки проти них почуваєшся трохи крокодилом.

Але не так уже й багато людей могли б жити щасливо з таким, як у тебе, поглядом на життя — що воно ні до чого, що в житті немає ніякого сенсу. Більшість людей воліють вірити, що якийсь сенс усе-таки є. Тож у цьому розумінні всі — у полоні ілюзій. Просто в Саймона ілюзії більш упорядковані.