Тарас Прохасько

Франц знайшов місце, яке робило подорожі необов’язковими.

Часто вона перебивала Франца — розкажи те саме ще раз, але не так коротко.

Франц мріяв про щось радикальне. І додумався до того, що найрадикальніше — чекати.

Колись Франц казав Себастянові, що на світі є речі набагато важливіші від того, що називається долею. Франц мав на увазі передовсім місце. Є місце — є історія (якщо ж снується історія, значить, мусить бути відповідне місце). Знайти місце — запо¬чаткувати історію. Придумати місце — знайти сюжет. А сюжети, зрештою, теж важливіші, ніж долі.

…я сама не знаю — пощо мені це, але я їх відчуваю без голосів. Я відчуваю своє тіло, я починаю думати так, як воно. Раптом розумію, що я не самостійна. Я залежу від них усіх, бо ними теж думає моє тіло…
…мені не зле від такої залежності, але хочу знати —- що в мені чиє: що Францове, що мамине, що Непростих, що від Ялівця, а що моє…
…вагання — це щось більше, ніж помилка…

Можна було лишатися спати там, де пив, або випивати з лікарем чи психотерапевтом. Я любив напиватися на гойданці. Анна дуже добре лазила по скелях. Вона відчувала вагу кожного фраґменту власної площі й уміла розкласти її на вертикальній стіні.

Не могла добре пояснити, бо майже не вміла говорити, хоч і думала кожним міліметром тіла.

Франциск вважав себе людиною поверхневою. Любив поверхні. Почувався на них впевнено. Не знав, чи є сенс залазити глибше, ніж бачить око. Хоч завжди прислуховувався до того, що звучало за будь-якими перетинками. І принюхувався до стру¬менів, що виривалися з пор. Дивився на кожен рух, але, дивлячись на когось, не намагався уявити — що хто думає. Не міг проаналі¬зувати сутності, бо переповненість зовнішніх деталей давала достатньо відповідей.

Вітер, який переважно приносив лише психічні розлади

вчитися — усвідомлювати те, що відбувається