Ілля Полудьонний

  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Наша головна теза: почуття — це форма зворотного зв’язку зі світом для нашої справжньої сутності. Це наче внутрішній чат із самим собою, в який приходять повідомлення, коли щось не так або навпаки — усе так. «Тобі вже кілька днів сумно. Зверни на це увагу, будь ласка». Або: «Здається, ти заздриш товаришеві, який пішов на нову прикольну роботу. Можливо, тобі теж час щось змінити?».
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Злість має помітне виявлення в тілі. Хтось, наприклад, переживає це як збудження, що не дає спокою. Воно супроводжується бажанням стискати зуби, важким диханням, енергетичним підйомом. Зазвичай коли людина веде діалог усередині себе з агресором, тобто фантазує про те, як могла б вирішитися та чи інша ситуація, то уявляє помсту, приниження. Часом ці діалоги в голові можуть вестися по кілька годин. Людина намагається раціонально вирішити емоційне завдання. Найголовніше в цьому випадку — усвідомити, що злишся. Наступний крок — поставити собі запитання: «Які межі порушили?» — і знайти спосіб їх поновити чи позначити.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Якщо узагальнювати, пострадянське суспільство доволі роздратоване. Існує багато заборон — це і про історичне минуле, і про теперішнє політичне й соціальне життя. Наприклад, фраза «Не злись» або ж уявлення, що «злість» дорівнює «я поганий».
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Якщо ви відчуваєте злість, спробуйте оцінити, наскільки сильною вона є за шкалою від 0 до 10. Далі — визначте свій максимум. Наприклад, якщо злість доходить до рівня 5, потрібно щось із нею робити. Приміром, сказати людині, що не влаштовує, або пояснити близьким, чому вам важливо, щоб вони вчасно повертали ваші книжки.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Цей процес психіки називається інтеріоризація: зовнішнє ставлення до нас і пов’язаний з ним досвід потрапляє всередину психіки й надалі відчувається як власне внутрішнє ставлення до себе. Ось, наприклад, як така бабуся, чий присоромливий голос через багато років лунає всередині нас, наче власний.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Сором може стати токсичним, якщо людину постійно соромлять за те, яка вона, якщо її не підтримують і вона змушена пригнічувати своє збудження. Скажімо, батьки не хотіли, щоб дитина народжувалася, вона є небажаною. Це ставлення потім перетворюється на модель виховання: дитині постійно в різних формах кажуть «зникни». Це може закріпитися на рівні самосприйняття, коли емоція затвердіває і стає глобальним почуттям, що впливає на бачення світу.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Збудження як енергія небезпечне для диктатури. Не можна, щоб люди почувалися вільними: це загроза режиму. А якщо вони почнуть висловлювати своє невдоволення? А якщо це призведе до думок про те, що людина — не власність, що тоді?
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Сором формує інтимність.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Самопожертва
    Повна відмова від власних бажань і потреб. Такі люди почуваються вільними від токсичної провини, лише коли жертвують собою. Уся їхня особистість обертається навколо спроб задовольнити очікування й бажання оточення. Людина, що обрала таку стратегію, — кандидат на створення співзалежних стосунків.
  • Hanna Tsvihunцитуєторік
    Україна — православна й консервативна держава. Це означає, що норми моралі, за якими функціонує наш світ, часто релігійні. У цьому сенсі християнство — культура провини, а звинувачення — форма виховання.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз