Ерік Сігел

    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    А от її вбрання не викликало в мене
    захвату; як на мій смак, воно було аж надто богемне. Передусім індіанська торба,
    що правила їй за сумку. На щастя, я не дав волі язику: виявилося, що та сумка —
    плід її власної творчої фантазії.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    — Ви й мені коли-небудь «порахуєте кістки»?

    Я відповів не озираючись:

    — Якщо не замовкнете — зроблю це навіть тепер.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    Несподівано для самого себе, я цмокнув її в чоло.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    — А я дозволила?

    — Це ви про що?

    — Я дозволила вам цілувати мене?

    — Даруйте. Я захопився.

    — А я — ні.

    Коло того куща нас ніхто не бачив. Було темно й холодно. І вже споночіло. Я
    поцілував її ще раз. Не цмокнув у чоло, а припав до уст. Надовго. До солодкого
    запаморочення. Коли той поцілунок скінчився, вона не випустила з рук мої рукави.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    — Послухай, Джен, може статися так, що я кілька місяців не дзвонитиму тобі.

    Вона озвалася не зразу. Минула, певно, ціла хвилина, перше ніж вона запитала:

    — Чому?

    — А може статися й так, що я подзвоню тобі, щойно вскочу до своєї кімнати.

    Я крутнувся на підборках і пішов геть.

    — Свиня,— прошепотіла вона мені вслід.

    Я знову крутнувся й закинув шайбу з віддалі двадцяти футів:

    — Що, не смакує, Дженні? Даремно. Це ж та каша, якою ти мене годувала!

    Я багато віддав би за те, щоб побачити вираз її обличчя, але із стратегічних
    міркувань звелів собі не озиратися.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    — Ну, як тобі ведеться, сину?

    — Добре, дякую.

    — Щока болить?

    — Та ні, терпіти можна.

    А боліла ж то вона вже нелюдськи.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    Я всміхнувся. Як вона любить найпростіші вияви життя!
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    Цебто не було чогось серйознішого за
    поцілунки, про які я згадував (і які — кожен зокрема — й досі пам'ятаю до
    найменших подробиць).
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    — Олівере, ти завалиш екзамен, якщо не читатимеш, а тільки дивитимешся, як я
    читаю.

    — Я теж читаю.

    — Не сміши мене. Ти весь час дивишся на мої ноги.

    — Не весь час, а після кожного розділу.

    — У твоїй книжці дуже короткі розділи.

    — Послухай, ти, самозакохана гадючко, не думай, що ти така вже велика красуня!

    — Я б не думала, якби твої очі мені цього не казали.
    Anastasiivnaцитуєминулого місяця
    Боже, як я пишався нею!
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз