Джеральдін Брукс

— Ось вони, — сказав чоловік, — жорстокі мусульманські терористи, що їх собі вигадали серби.

ти, — вів далі він, схопивши мене за зап’ясток, — усі ви з безпечного світу, з вашими подушками безпеки, захисними упаковками та знежиреними продуктами. Це ви вірите у забобони. Ви переконуєте себе, що можете перехитрити смерть, і страшенно ображаєтесь, коли дізнаєтеся, що вам це не вдасться. Ви сиділи у своїх затишних квартирках, поки в нас точилася війна, і дивились у новинах, як ми тут спливали кров’ю. І ви думали: який жах, а тоді підводилися з канапи і йшли налити собі ще одну філіжанку кави.

Шніцлер вибачається за те, що пише так багато про «єврейське питання». Та він каже, що жодному єврею, хай би як він асимілювався, не дозволяють забути про його походження. — Вернер поправив окуляри і зачитав, одразу перекладаючи: — «Навіть якщо вам вдається поводитись так, ніби вам це зовсім не допікає, неможливо залишатися цілком спокійним. Хіба може не хвилюватися людина, змушена споглядати, як її начебто нечутливої шкіри торкається брудний ніж, а то й узагалі розтинає її до крові».