В’єт Тан Нґуєн

У цій республіці хлібного дерева, франшизі Сполучених Штатів, американці очікували, що я буду одним з мільйонів тих, хто не говорить англійською, говорить піджином[7] чи англійською з сильним акцентом.

короткозорі й хирляві, Клод мав шість футів два дюйми[5] зросту, ідеальний зір і зберігав відмінну форму, щоранку роблячи двісті відтискань зі своїм слугою, хлопчиком з народу нунг[6], на спині.

погляду, вони опікувалися нами значно краще за тих іноземних Свенгалі[1], що зачарували наших північних братів (та й деяких південних теж), а саме — Карла Маркса, В. І. Леніна та Керманича Мао. Та хіба ж він хоча б читав цих мудреців! Це до моїх обов’язків, як його ад’ютанта та молодшого офіцера розвідки, входило забезпечувати Генерала поспіхом нашкрябаними нотатками про «Маніфест комуністичної партії»[2] чи «Червону книжечку»[3] Мао.