Бойн Джон

— Але ж вони — троє моїх найближчих друзів!

— Ет, ти заведеш нових друзів, — сказала мати, недбало махнувши рукою, ніби завести трьох найближчих друзів для хлопця — найпростіша справа.

Коли він заплющував очі, усе навколо нього ставало порожнім і холодним, наче він опинявся в найсамотнішому місці у світі. Ніде — і то в самому його центрі.

— Я маю для тебе іншу фразу, — сказала вона. — Ми повинні шукати найкращий вихід із поганої ситуації.

Він поглянув на хлопчика згори вниз, ніби ніколи раніше не бачив дитини й не знав, що йому з нею робити: з’їсти, обминути увагою чи спустити копняком по сходах.

— Я навіть не думаю, що матиму з ким погратися, крім Гретель, а яка втіха гратися з нею? Адже вона Безнадійний Випадок.

— Хайль Гітлер! — а це, на його думку, було тим самим, що сказати: «До побачення, нехай день буде для тебе добрим».

— Не загострюй біль, вважаючи його сильнішим, аніж він насправді є.

— Ти це обговорював, Маттіасе, — сказала бабуся. — Я була лише голою стіною, до якої ти адресував свої слова. Як завжди.

— О, ти чуєш, що ти базікаєш? — вигукнула бабуся. — Хто з вас найдурніший, хотілося б мені знати.

— Це єдине, у чому ви, солдати, зацікавлені, — сказала бабуся, не звертаючи найменшої уваги на дітей. — Здаватися гарними у своїх нових одностроях. Гарно вдягатися й творити жахливі речі, які ви творите. Це примушує мене відчувати сором. Але я звинувачую себе, Ральфе, а не тебе.