Карлі Робін

Блейк, як завжди, виглядає розкішно, але ніщо так не псує гарне обличчя, як погане ставлення до нього.

Мене просять заповнити відмову від відповідальності на випадок, якщо зі мною щось трапиться. Ніщо не змушує мене почуватися в більшій безпеці, ніж відмова від свого життя.

Наступну годину ми п'яніємо від дешевого вина, поглинаючи чималу кількість морозива і граючи в гру Трахайся, одружуйся, вбивай. Або, як її називає Джозі: Bang, Smash, Dash.

Джозі не може припинити хихотіти і ледве вимовляє слова.

— Чендлер, Джої, Росс.

Я вилизую свою ложку дочиста, як думаю.

— Вийти заміж за Чендлера, трахнути Джої і вбити Росса.

Іноді ті, хто, як нам здається, потрібен нам найбільше, підводять нас найсильніше, Блейку, але це не робить тебе менш здатним дарувати чи отримувати любов. Переживання втрати когось не є лінійним.

— Уявіть своє горе як кульку в коробці, а в коробці — кнопку, яка уособлює біль. На початку кулька займає більшу частину коробки, постійно вдаряючись об кнопку. Це вимагає і виснажує, це відчуття безперервно переповнює вас. Все нагадує про твою втрату.

Я киваю на знак того, що йду слідом.

— З часом кулька стає меншою. Це не означає, що смуток зникає, але він набагато рідше б'є по кнопці. Ви маєте більше часу, щоб оговтатися між нападами смутку. А кулька завжди буде там. Просто з часом з нею стає легше впоратися.

— Тож це постійне нагадування про те, що моє горе все ще там, і тоді я змушений знову натискати на кнопку болю.

Пол аплодує моїй здатності застосувати ситуацію до його аналогії. Приємно, що він помічає роботу, яку я докладаю.

— Саме так. І м'яч завжди буде там. Питання лише в тому, як ми впораємося з болем, коли він влучить.

— Збивати людей машиною здавалося мені непоганим способом впоратися з цим.

Бути наляканим — це не завжди погано. Це також може означати, що тобі не байдуже.

Якщо ми складаємо певні сфери нашого життя в маленькі коробочки і тримаємо їх під замком, то одного дня всі ці коробочки відкриються, і ми залишимося з дуже брудною підлогою. Я думаю, якщо ми визнаємо, що частини нашого минулого можуть продуктивно перетікати в наше теперішнє чи майбутнє, ми налаштовуємо себе на успіх

Послухай мене. — Я тримаю її підборіддя в своїй руці. — Те, що сталося, ніяк не відображається на тобі як на людині або як на професіоналі, гаразд? Це не твоя провина, і ніхто ніколи не звинуватить тебе в цьому

Як я почуваюся? Я відчуваю, що життя рухається вперед у яскравих кольорах, але я застиг на місці в оточенні сірих і коричневих кольорів.