За ред.В. Мороко

Чесно, я раніше собі уявляв, що Донбас — це терикони, шахти, труби і заводи, таке ото. Боже, там так прекрасно, там є такі краєвиди, що здуріти можна. Там така земля! Я дивився й думав: «Господи, живи-працюй. Так ні, воно щось там почало»…

І тут починаю доганяти24, що все — зараз смерть. Ну, канєшно, це мабуть найважчі хвилини в житті, тому що це було щось…
Які відчуття були?
Відчуття такі: «Ну все, приїхали». Почав десь так в думках з сином прощатися. Думаю: «Блін, як тупо! Ех, а міг ще пожити».

Майже всі поля — [засіяний] соняшник, він виснажує землю, конєшно, [головки від ваги] аж нахиляються. А коректіровщики [«деенерівські»] це взагалі. Сидимо в «секреті», і буквально з поля вилітає сигнальна ракета. Ані тепловізори, нічого не бере. Ясно, що утрьох серед соняшникового поля вдень знайти людину — це нереально.