Бігун, — подумав Томас. — Я ж навіть не знаю, хто вони такі. Може, я і справді збожеволів?»
Чак зі сміхом відкинувся на спину.
— Ну ти й шматок дристу! Спи давай!
Однак Томас не міг заспокоїтися.
— Щось є в Лабіринті таке… Все здається до болю знайомим…
— Та спи вже ти, кажу!
Томас раптом відчув, що в його мозку склалися воєдино кілька фрагментів мозаїки. Він не уявляв, що то зрештою буде за картинка, але наступні слова прийшли до нього ніби ззовні, немов за нього говорив хтось сторонній:
— Чаку, мені здається, я вже тут бував.
Він почув, як приятель різко сів і якось рвучко зітхнув, але Томас повернувся на бік, не зронивши більше ні слова, побоюючись, аби не розгубити рішучості, аби його не полишило відчуття душевного спокою, який наповнив серце.
В сон він поринув легше, ніж очікував