Любов Долик

Ніхто, дитино моя, не може вибирати, ким народитися: євреєм, українцем, поляком чи циганом. Ми всі народжуємось людьми і всі хочемо мати свій дім, свою землю та свою віру.

Зрештою, ніщо справжнє не вмирає повністю, не гине назавжди, лише заганяється вглиб, затаюється до пори до часу, визріває, тоді передається дітям і врешті стає зерном, яке проростає тоді, коли жити в несвободі стає геть кепсько.

Вас уже не було.