Елізабет Костова

Найбрудніші прагнення людства можуть пережити покоління, століття, навіть тисячоліття. А найкращі наші помисли можуть померти разом із нами, за одне життя.

Усе здавалося мені страшним жахом, я очікував, що от-от прокинуся й опинюся вдома, і світанок буде прориватися крізь вікно

який би не був гарний настрій, немає нічого радіснішого за прибуття потяга, особливо європейського — потяга, що відвезе на південь

оповідь про те, як усі ми знайшли себе на найтемнішій стежці, що веде назад, в історію. Це оповідь про тих, хто пережив той пошук, і про тих, хто не зміг. Будучи істориком, я зрозуміла, що насправді не всі, хто повертається в історію, можуть пережити це. Проте повернення наражає нас на небезпеку, хоча іноді й сама історія безжально тягнеться до нас своєю темною рукою.

До речі, найщасливішою я почувалася в бібліотеці мого батька,

Нагородою за це є та мить, коли ти дивишся в очі історії й кажеш: «Я знаю, хто ти. Тобі мене не обдурити».

Нам потрібні мир і дипломатичні відносини, а не купа досліджень на теми, які більше нікому не цікав

Але історія, як виявилося, могла обернутися чимось зовсім іншим — кривавим сплеском, агонія якого не зникає за ніч, а може, й за кілька сторіч.

Ми наближались до межі відомого мені світу, і вперше я усвідомила, що одного разу поїду ще далі, набагато далі.

Так, ми тут усі перемішані, — сказав метрдотель, теж розсміявшись. — Ми такий собі «lа salad» із різних культур. Мій дід дуже добре говорив іспанською мовою, майже досконало, уже бувши старим, він брав участь у громадянській війні. Ми любимо всі наші мови. У нас немає ніяких бомб, ніяких терористів на кшталт басків. Ми не злочинці.