Ігор Оржицький

А де губляться старі стежини, зростає нова земля з усіма своїми дивами [1].

Усе просто треба зустрічати без страху, ніби звичайну життєву подію, — ми не обираємо, що з нами станеться, але можемо вибрати спосіб, як на це реагувати.

Природа має цикл, що повторюється в душі людської істоти: рослина дає квітку, аби бджоли зліталися й допомагали творити плід. Плід дає насіння, яке знов перетворюється на рослини, що знов-таки розкривають квітки, котрі прикликають бджіл, аби ті запліднили плоди — і так до кінця віків.

хай собі йде старе, жахи минулого, а нове постає

Найгірше з убивств — те, що вбиває наше радіння життю.

люди намагаються виправдати свої життя, здаючись важливими, щохвилини створюючи труднощі, бо це їм дає відчуття поважності, влади

Сам факт прийняття критики вже дає владу тому, хто критикує.

Коли ми лишаємося в тиші на якийсь час, починаємо чути Бога

одягаючись у чисте й розуміючи зайвий раз, що купання здатне лікувати багато страждань, які вперто засіли в голові

Неможливо отримати духовний досвід тільки в одному місці — Бог перебуває скрізь.