Ігор Оржицький

А де губляться старі стежини, зростає нова земля з усіма своїми дивами [1].

Один лише день коштує більше, ніж усі царства планети.

— Дякую, я не хочу. У мене інші плани.
— А саме?
— Стати священиком. Служити Богові.
— А ви не вважаєте, що могли би служити Богові, служачи своїй країні?

Уперше танцюємо довкола багаття, як це робили предки, котрі були ближчими до Всесвіту й бачили в нічних зірках, у хмарах і грозах, у вогні й вітрі рух і гармонію, і тому танцювали — щоб ушанувати життя.

Танець змінює все, вимагає всього й не осуджує нікого. Хто вільний — танцює, навіть якщо він у в’язниці чи на візку, бо танцювати — це не просто повторення певних рухів і розмова з Кимось головнішим і могутнішим, ніж усе й усі, це — можливість користуватися мовою, що перебуває поза егоїзмом та страхом

Видиме й невидиме йдуть поряд

Ми — всі і все в один і той же час — час, якого, до речі, теж не існує. Ми забуваємо про це, бо нас щоденно бомбардує інформація з газет, радіо, телебачення. Якщо ми приймаємо Єдність, нам більше нічого не потрібно. На коротку мить ми спізнаємо реальність, та ця коротка мить дасть нам силу дістатися до того, що зветься смертю і насправді є переходом у такий собі круговий час.

Знання — це спроба помитися піском, коли є струмок із кришталевою водою поряд.

Мовчання навчить, якщо ти дозволиш собі зануритись у Велику Тишу.

Навчися йти пустелею. Говори серцем, тому що слова випадкові, — і, хоча ти потребуєш їх, щоб спілкуватися з іншими, не давай значенням і тлумаченням обманути себе. Люди чують лише те, що хочуть, ніколи не намагайся нікого переконати, просто без страху йди до своєї мети — або навіть зі страхом, але йди до неї.