Ґебріел Теллент

Скажи йому: «Я хочу піти на дискотеку». Він нехай говорить собі, що хоче. Тоді ти: «Тату, купи мені сукню». Після того більше про це не згадуєш, усе, більше жодних розмов на цю тему. Поводишся так, ніби й забула про ту дискотеку, аж доки він нарешті сам не візьме тебе і не поведе купувати сукню. Та навіть і тоді не кажи нічого про дискотеку… і про хлопця також мовчи. Є лише сукня, ти і він. А потім уже, у день балу, просто йди туди. Не питай у нього дозволу. Просто йди собі. А як повернешся, нічого не розповідай, ніби це був бал для тебе і для нього й не було там ніяких хлопців.

Вибач, тату.

— Ти цього хочеш?

— Я хочу померти,

цікаво, ким були ті жінки та якими вони були. «Вірджинія Альвестон, — думає вона, — гарне ім’я. Жінка з чавунним серцем. Вона мила підлоги в тому домі й підтримувала у ньому лад. Я ніколи її не бачила, але їм з її тарілок».

Речі, як і люди, існують самі по собі, а ми даємо їм імена й назви, тільки щоб краще запам’ятати їх