Павло Тичина

  • Анастасія Вітерцитує8 місяців тому
    Іще пташки…
    Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,
    Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза
    (Вітри лежать, вітри на арфу грають); —
    А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза
    Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь…
    Мов звір, ховається людина.
    — Господь іде! — подумав десь полинь.
    Заплакав дощ… і вщух.
    Мовчить гора. Мовчить долина.
    — Господня тінь, — прошепотів полинь.

    І враз — роздерлась пополам завіса! — Тиша. Мертва…
    Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!
    І полилася піснь, принеслась жертва.
    Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихори, як жили,
    Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.
    А трави — й плакати не сміють.
    Ідуть потужні сили! Морок. Жах…
    …І дзвонять десь в селі.
    І вже тремтять, вже спокій сіють
    Сріблясті голуби у небесах.

    [1914–1916]
  • Ania Boroznyakцитуєминулого місяця
    Подивилась ясно…
    Подивилась ясно, — заспівали скрипки! —
    Обняла востаннє, — у моїй душі. —
    Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
    Заспівали скрипки у моїй душі!

    Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —
    Більше не побачу, — сонячних очей. —
    Буду вічно сам я, в чорному акорді.
    Промені як вії сонячних очей!
    1918
  • Ania Boroznyakцитуєминулого місяця
    кохання плакав я…
    З кохання плакав я, ридав.
    (Над бором хмари муром!)
    Той плач між нею, мною став —
    (Мармуровим муром…)

    Пливуть молитви угорі.
    (Вернися з сміхом — дзвоном!)
    Спадає лист на вівтарі —
    (Кучерявим дзвоном…)

    Уже десь випали сніги.
    (Над бором хмари муром!)
    Розбиті ніжні вороги —
    (Мармуровим муром…)

    Самотна ти, самотний я.
    (Весна! — світанок! — вишня!)
    Обсипалась душа твоя —
    (Вранішняя вишня…)
    1917
  • ганнусяцитує2 роки тому
    Пережили і війни і біду,
    визволили молоду і поділили.
    Іще б останню
    доділить – тоді вже й зовсім.
    Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стун.
    Проїде вулицею хтось. Тиша.
  • ганнусяцитує2 роки тому
    – О, як гармонію, гармонію ми любим!
    Ми хочем бачить світ прозорим, а не грубим.
    Життя для нас лиш згук, лиш сонний, тонний
    транс,
    і робітничий клас, як вічний дисонанс.
    Ми бачим спокій там, де боротьба і бурі;
    у небутті – красу, і правду в каламбурі.
    І брязкаєм в серця, і плачемо над тим,
    що все це тля і тлін, дурної крові дим.
    Та як же нам зламать тиранно-тюрмні грати,
    коли співці у нас все євнухи, кастрати?
    «І ланцюги є знак. І грати є акорд.
    І сяйво від осла. І мир од львиних морд…»
    Гармонія живе не тільки там, де бліки.
    Гармонія і там, де Брехуни Великі.
    Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
    стече в один акорд, де згук є робітник.
  • Лада-Наталия Держивицкаяцитуєторік
    Я дійшов свого зросту і сили,
    я побачив ясне в далині.
    Товариство, яке мені діло,
    чи я пертий, чи ні?
  • Лада-Наталия Держивицкаяцитуєторік
    Гармонія живе не тільки там, де бліки.
    Гармонія і там, де Брехуни Великі.
    Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік
    стече в один акорд, де згук є робітник.
  • b1000321742цитуєторік
    нікого так я не люблю,
    як вітра вітровіння,
    його шляхи, його боління
    і землю,
  • Ульяна Санитовичцитуєторік
    Україно! Ти для мене диво!
    І нехай пливе за роком рік,
    Буду, мамо горда і вродлива,
    З тебе дивуватися повік…
  • Ульяна Санитовичцитуєторік
    Україно, ти моя молитва,
    Ти моя розпука вікова…
    Гримотить над світом люта битва
    За твоє життя, твої права.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз