Марина та Сергій Дяченки

Нас не питають, Івго, ким ми хочемо бути.

З вами… важко. Ви часто говорите… те, чого не хочеться… чути.

Страх не має звуку. Його замінює запах… Заліза.

Бажання накласти на себе руки має властивості хвороби

У дитинстві її цікавили відчуття ляльок, які вкладаються одна в одну, менша в більшу; що почуває лялька, яка вибралася зі своєї попередниці й дивиться на себе ззовні…

— Про що ти думаєш, Івго?

Запитання, на яке ще зроду ніхто не відповідав. Або — не відповідав чесно.

— Це завжди здається, — прошепотіла вона. — Коли втрачаєш когось… ніби винен.

надто серйозна річ — традиція, її так просто не скасуєш.

Вона — випадковий перехожий; викликає жаль, а не співчуття, цікавість, а не захоплення

Ти ніколи не помічаєш того, хто поруч. А зміст твого життя кружляє довкола тебе і намагається потрапити на очі. Ти зайнятий. То іспити, то пришестя матки… Потім ти кличеш… І краще б ти цього не робив.