Стівен Спотсвуд

Щось промайнуло в її очах. Те саме було в очах Містеріо перед тим, як він розпилював навпіл свою симпатичну асистентку

«Треба думати про витрати, — казала вона. — Особливо ті, яких відразу не помічаєш. Про всі ті дрібниці, яких немає в чеку, але врешті за них теж доведеться платити. Вони однаково наздоженуть тебе й укусять за зад»

Я була далеко не Кралечка Лулу, і жодні обрізки тканини в бюстьє не могли зробити мене на вигляд старшою за те п’ятнадцятирічне хлопчакувате дівчисько в чужих блискітках, яким я була. Та це не завадило чоловікам з-поміж нашої пуб-ліки робити мені пропозиції, які шокували б вас, якби ви почули їх з уст добрих християн, які ходять до церкви.

Хоча, якщо ви жінка, то, може, таке вас зовсім не здивує

— Не знаю, — відповіла вона. — Та краще мати знання про запас, аніж не мати його

— О ні. Ви правильно зрозуміли. Люди думають, що її вбив привид нашого батька

— Якби вам довелося назвати підозрюваного, хто б це був?

Вона розкрила рота, щоб відповісти, а тоді зиркнула на тротуар, де її чекали брат і хрещений. Закрила рота, похитала головою і, навіть не попрощавшись, відвернулася

— О, він укоротив собі віку, люба, — відповіла вона так, наче то було цілком очевидно. — Відстрелив собі мізки татовим дробовиком

— Це жахливо… тобто вона була… не дуже приємною жінкою, та все одно жахливо. Коли це сталося? — То вже був Воллес. Він теж був у подиві й сум’ятті, та до його виразу домішався ще один компонент. Начебто страх.

Зовсім не фантастика, — сказала вона. — Просте пояснення, яке найкраще пасує до фактів. Я могла помилитися в кількох деталях, та вони ведуть до того самого висновку. Я дала Джонатанові Маркелу завдання знайти зв’язок. Людину, яка пов’язує серію злочинів, — деякі навіть не злочини, а дивні випадки. Я шукала людину, яка стояла за всіма цими подіями. І він її для мене знайшов. Він знайшов вас

були одні з найперших ножів Калішенка, він привіз їх з Росії, коли тікав від розрухи революції. То був найкращий прощальний дарунок, який тільки можна уявити.