Ростислав Семків

    Lydцитує2 місяці тому
    ми тепер живемо в часи ренесансу. Раніше знецінені артефакти, як-от книжка, картина вдома, колоритний мурал на стіні будинку, яскрава, доладно висаджена клумба — вони повертаються в наші міста й наші свідомості. Це справжнє відродження: ми відкриваємо імена й тексти забутих чи репресованих авторів попереднього сторіччя, нашу барокову спадщину, континенти архаїчного фольклору. Ми слухаємо давню етнічну музику наживо в її автентичному виконанні або у синтезі з електронікою чи джазом, їдемо на музичні й літературні фестивалі та купуємо квитки, щоб послухати, як поети читатимуть свої вірші. У нашому житті все більше кіно (і навіть справжнього кіно, а не лише блокбасте-рів), усе більше театру, малярських виставок, скульптурних салонів й просто лекцій, які ми хочемо чути. От-от народяться наші Шекспір із Сервантесом. І Мікеланджело розпише свою капелу.
    Lydцитує2 місяці тому
    Ми не маємо часу на близьких людей, друзів, книги та театри й поступово стаємо нецікавими самим собі й нічого особливого від себе вже не чекаємо.
    А чого особливого може чекати від себе людина з плином часу, який усе певніше виокремлює їй конкретну, цілком пристойну, але фіксовану суспільну роль, поза яку, як здається, не прорватися? Я не знаю. Але знаю, що варто намагатися шукати — шукати спосіб вийти за межі нас теперішніх.
    Lydцитує2 місяці тому
    Він просто бачить жах. Так трапилось, що його свідомість — майже суцільний жах. І По пише те, що бачить.
    Lydцитує2 місяці тому
    Війна спонукала (як, на жаль, спонукає вона завжди) усіх творчих стати однозначно корисними. Адже для творчості потрібна свобода, й тому, коли вона під загрозою, оповідання мусять стати бойовими радіоп’єсами, а вірші — римованими прокламаціями.
    Lydцитує2 місяці тому
    в житті кожного є хвилі смутку, коли пазуристі демони тривоги роздирають наш світ. І нам скрутно, і нам страшно, і нам шкода себе, якими б дорослими ми не були. Віра (а хоч би і в нанотехнології) та мета (а хоч би й прочитати багато добрих книг) дають шанс переступати через палаючі тріщини реальності, не озиратися на привидів потойбіччя і рухатися далі, долаючи внутрішній неспокій і навіть фізичний біль. Життєва мета важить.
    b0840061468цитуєминулого місяця
    Порятувати нас читанням мали б змалечку. Дати нам із собою в життєву мандрівку отой особистий кишеньковий «Луна-парк», портативний розважальний комплекс, де атракціони не лише перехоплюють подих, але й загострюють чуття та додають енергії.
    b0840061468цитуєминулого місяця
    починати книжку, але я ще досі не знаю, чи не було би безпечніше й, головне, цікавіше — замість писати — заховатися десь із черговим томиком Пруста або Маркеса. І тоді нехай увесь світ зникне.
    b0840061468цитуєминулого місяця
    Людина, яка ставить перед собою горнятко кави, кладе книжку, нехай навіть ще її не прочитавши, і робить з того ошатне фото, скоріш за все — значна ймовірність — не плюватиме на асфальт і з повагою ставитиметься до собі подібних. Читати означає бути культурним. І добре, що тепер це входить у моду.
    b0840061468цитуєминулого місяця
    Читання дозволяє відпочивати елегантно
    Irino Stefцитує2 роки тому
    життя — це просто величезний рюкзак, такий нестерпно важкий, що, навіть коли боїшся втратити все, таки легше покинути увесь той багаж просто на дорозі й далі порожнем попрошкувати у темряву.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз